Днепровское море, детище 2400-летнего клим. цикла

frg 128.3  Днепровское море, детище 2400-летнего климатического цикла

 Я уже касался вопроса о периодическом возникновении "днепровского моря" -  разлива среднего Днепра, возникающего во влажные, теплые фазы 2400-летнего климатического цикла - см. Приложение 2. О днепровском "море", упоминаемом в наиболее ранних списках "Повести временных лет".// frg 114. Антропогенный потенциал. Климатические циклы и АП гумидных и аридных территорий. (http://www.proza.ru/2010/05/21/193 - ссылка на русский текст, http://www.proza.ru/2010/06/14/782  - ссылка на английский текст). Но я рассматривал только одно, хотя и очень информативное, летописное свидетельство его существования. В данном же тексте собраны иные, достаточно многочисленные и разнообразные по своему характеру свидетельства. Текст пока что публикуется на украинском языке. Вскоре будут опубликованы его английский и русский переводы.

ts4 (05.07.2008).   Різноманітні свідоцтва існування "дніпровського моря" - одного з РВВ (тимчасових "резервуарів Великої Води"), які виникають на континентах протягом вологої, теплої фази 2400-річного кліматичного циклу: характеристики грунтів і рельєфу, лакуни в розподілі археологічних пам'яток, інформація історичних джерел і фольклору, траси давніх шляхів. Приблизна конфігурація середньо-дніпровського РВВ.

   
  Почнемо з того, що за Геродотом  (IV, 17-22), північніше земель борисфенітів, які мешкали на лівому березі Дніпра, вище лісистої області Гілеї,  за смугою безлюдних земель знаходились володіння нескіфського народу андрофагів.

 Помітимо, що це узгоджується з розташуванням слов'янських пам'яток на Лівобережжі, де "землі полян від земель северян відділяли території з солонцуватими грунтами, на яких не було  поселень." - *Пр24, 108.*

  Ці порожні землі,  на яких відсутні поховання і поселення VIII-ХІІІ ст. і які містять значну долю солонцевих грунтів, починаються  від лівого берега середньої і нижньої Десни, практично повністю вкривають басейн Остра (тут вони широким мисом заходять щонайдальше від Дніпра аж до верхів'їв Остра, саме цей мис, власне, і розділяє землі полян і северян), охоплюють простір між правим берегом Удая і Дніпром і далі, на півдні займають увесь басейн нижньої Сули і далі, вздовж Дніпра, тягнуться аж до нижньої Орелі. - *Пр24, 109. карта 14; 134, карта 19; Дж8.17, 116-117.*

  Отже, як бачимо, вже маємо взаємоузгодженість трьох з тих факторів, з допомогою яких можна довести існування РВВ і визначити його  і межі. Це історичне свідоцтво про наявність порожніх земель, сусідячих з заселеними територіями, відсутність археологічних пам'яток і наявність солонцуватих грунтів, які складаюиться за умов високої зволоженості суходолу..
 
   Але це ще далеко не все, - така велика тимчасова водойма, яка існувала протягом приблизно тисячі років, залишило багато слідів в різних площинах історичного простору. Помітимо, що якщо не знати про кардинальні географічні зміни, які відбуваються протягом розгортання одного періоду 2400-річного кліматичного циклу (а цим новітним знанням сторики тільки починають оволодівати), то багато історичних відомостей виглядають або фантастичними вигадками, або результатами похибок в процесі передання інформації (скажімо, помилкою переписувачів літописів або неправильним перекладом з однієї мови на іншу).

   Взяти хоча б наступний народний переказ ХІХ ст. про дніпровське море під Києвом.

 " Місце, де тепер пливе Дніпро, і вся Полтавщина  -  все це було вкрите морем. З далеких країв приїздили купці кораблями до Києва. Продавали різні дорогі товари і за це платили десятину київському князеві. З цих десятин збудували церкву, що на пам'ять того потім дістала назву"Десятинної". Коли св. Андрій прийшов до Києва і застромив хрест на горі, де тепер стоїть андріївська церква, то все море сплило на низ. Але частина його зісталась і сховалась під Андріївською горою. Коли потім збудували тут церкву, то під престолом відкрилося джерело. Тепер щороку дають із скарбу багато тисяч карбованців -- купувати клоччя і смолу, і ним затримують воду, що тече відти. Кожне найменше зрушення збільшує натиск води відти. От чому в Андріївській церкві нема дзвонів: при першому ударенні вода б залила не тільки Київ, а й усю Полтавщину, Київщину і Чернігівщину."  - *Дж91, 33.*

  Цей текст подається в тому розділі збірки, який має назву "З вуст народу". Це свідчить про те, що упорядник збірки М.Возняк використав фольклорний матеріал, записаний у ХІХ ст., оскільки саме  фольклорні публікації ХІХ ст. лягли в основу збірки. Тож виходить, що у ХІХ столітті в народній пам'яті ще зберегалася відомість про велику тимчасову водойму, яка виникає в басейні середнього Дніпра протягом вологої, теплої фази 2400-річного кліматичного циклу.


  Помітимо, що в переказі маємо вказівку на обширність території РВВ, яке зачіпає і Чернігівщину, і Київщину, і Полтавщину. І ця вказівка зовсім не вигадка, вона цілком узгоджується з приблизною конфігурацією території РВВ, яку ми одержали, виходячи з грунтознавствчих та археологічних даних.
 

  Далі. Виявилося, що на цій території РВВ можна виділити три "моря".  Одне, північніше, займає лівобережжя Десни, басейн Остра, Удая, а на Правобережжі - смугу від правого берега нижньої Росі до Мошенських боліт (північніше Черкас). Друге, південніше, розташоване виключно на Лівобережжі і йде від нижньої Сули до Орелі. Третє, значно менше, ніж два попередніх, знаходиться на Правобережжі в нижній частині течії річок Рось (на її правому березі), Вільшанка і Ірдинь. Помітимо, що факт існування цього  правобережного моря в ранньосередньовічну добу має велике значення для правильної локалізації Корсуня і Тмуторокані  -  міст, з якими пов'язані важливі проблемні питання історії Давньої Русі. Зазначу, що цьому правобережному "дніпровському морю" і локалізації згадуваних міст, розташованих на берегах саме цього моря, а не Чорного і Азовського, будуть присвячені окремі дописи.

  Розділяють ці моря на Правобережжі  - підвищення, на якому знаходяться Канів, Мошни і Черкаси, на Лівобережжі  - також відносно підвищені ділянки Полтавської рівнини, які спускаються на південь  вододілами Удая, Сули, Хорола, Псла і які, як свідчать карти археологічних пам'яток, були заселені у VIII - XII ст. представниками роменсько-борщевської культури, яка відповідає літописним северянам (*Пр24, 134-136.*).
  Помітимо, що одним таким вододілом, а саме - між Сулою і Хоролом, до Лівобережжя підходив великий "ромоданівський" караванний шлях, що йшов з Середньої Азії (див. * frg 128.4  К локализации трассы караванного пути Ромодан*  http://www.proza.ru/2010/07/06/955 )

  До речі, східна кінцівка цього шляху, яка дуже добре прослідковується за даними топонімії, не досягає дніпровського річища, а уривається приблизно за 70 км до нього, невіддалік від межі, за якою починається позбавлена археологічних пам'яток територія з солонцуватими грунтами, тобто та територія, яку можна вважати дном тимчасового "моря". Тож цей факт можна трактувати як свідоцтво того, що каравани зі сходу припиняли свій рух на захід у берега не дніпровського річища, а дніпровського моря.

 Такий значний зсув на схід берегів лівобережної границі дніпровської водойми підтверджується і відомостями про те, що навіть в середині XVI століття Хорол впадав не у Псьол, як зараз, а безпосередньо в Дніпро. Ці відомості надає опис битви з татарами біля р. Хорол 1554 р.,  запозичений з сучасного перекладу латинського твору  "Epidecon." - вірша анонімного автора на смерть князя Михайла Вишневецького, виданого у Варшаві 1585 р. -*Дж131.1, 174.*

 "Про великий грізний бій досі слава лине.
Серед степу, де Хорол до Дніпра долинув,
Підіймається курган, Кільдешовим званий,
Там валяються й тепер голови поганих..."

  Зараз Хорол, який тече паралельно Пслу на відстані 20-30 км, наблизившись до берега дніпровського річища приблизно на 60 км,  повертає на південний схід і впадає в Псьол приблизно на 60 км вище його сучасного гирла в Дніпро. Де ж було гирло Хоролу в Дніпро в часи існування "дніпровського моря" або його залишків у XVI ст.? Можливо, поблизу того місця, де сучасний Хорол повертає до Псла, або у напрямку від місця повороту до Дніпра, ближче до останнього. Вточнити  відповідь могла б локалізація кургану "Кільдешова могила", але вона мені невідома.

 
Ареал
полян          а  о
.             н  о
.           с  о       Сейм
.        е  o    o   o   o  о   о       
.    Д  o +++++  \                Ареал      
o      o +++++++  \
. o  o++ море 1++  \          северян
.   o +++++++++++ |
. Д o++++++++++ / 
.   н o ++++++++ /                * R7
.     і  o ++++++ |                * R8
.       п  o +++++\                * R9
.         р  o +++++\                ** R10, R11
.           о o  o +++  \                * R12
.             o+++ o+++ \             __*R13__
.o   o   o+море3 o+++ \          /++\ _ /++\
.  Рось     \+++++/ o++ \ __  |+++++++++++\            
.                Черкаси * o+++++++ море 2 ++++             л  ь
.                o++++++++++++++++ ;  е  o  о  о
.                Д    o+++++++++++++  р  o
.                н     o ++++++++ О  o++
.                і        o+++++++o ++++ \
.                п        o ++++o o o++ \
.                р        o++  o+++ |
.                о          o ++\ 
.                o    
.                o



Мал.1. Приблизна конфігурація Резервуару Великої Води в басейні середнього Дніпра. Річища позначені кружечками, межі РВВ - пунктиром, територія РВВ - хрестиками.

R.7. Ромоданівка, хутір Корсунівської сільради, Сенчанського району Полтавської обл. - *Дж36, Пл3198.* Локалізація: 50o 20` півн.ш., 33о 30` с.д.
R8. Ромоданівка, хутір Перевалівської сільради, Сенчанського району Полтавської обл. - *Дж36, Пл3209.*
R9. Ромоданів, хутір Котлярської сільради, Миргородського району Полтавської обл. - *Дж36, Пл2064.*
R10. Ромодан, місто Миргородського району Полтавської обл. - *Дж36, Пл 2026.*
R11. Ромоданівська, гора, знаходиться невіддалік м. Ромодан, біля витоку р. Солониця, лівої притоку Сули.
R12. Ромодан, село Ромоданівської сільради, Миргородського району Полтавської обл. - *Дж36, Пл2098.*
R13.  Ромоданчик, хутір Бочковської сільради, Покровсько-Багачанського району Полтавської обл. - *Дж36, Пл2665.* Локалізація: 49о 45` півн.ш., 33о 06` с.д.

Доказом того, що через ці пункти вздовж Хоролу, дійсно, проходив шлях Ромодан, править назва хутора "За Ромоданівським шляхом", який у другій половині XVIII ст. належав до Хорольського повіту Київського намісництва -*Дж15, 250.* На жаль, більш точну локалізацію цього хутора здійснити не вдалося.




  Очевидно, саме про ці два "моря" маємо відомості в записках арабського автора Ібн ал-Факіха (поч. Х ст.), де йдеться про маршрути слов'янських купців, які торгували хутром..

"Щодо слов'янських купців, то вони везуть шкірки лисиць і бобрів зі слов'янських окраїн і приходять до моря Румійського, і взискує з них десятину володар Руму.  Потім вони прибувають морем у Самкарш іудеїв, потім переходять до слов'ян; або слідують від моря слов'ян в цю ріку, що називається рікою слов'ян, поки не досягнуть протоки хазар, і взискує з них десятину володар хазар. Потім йдуть до моря Хорасанського. Інколи виходять в Джурджані і продають все, що у них є. А йде це все у Рей." В цьому ж тексті маємо про Рей: "... ворота воріт Землі, куди сходиться торгівля світу... Він (Рей) - прикраса Землі, станція світу і центр Хорасана, Джурджана, Ірака, Табарістана..." - *Пр220, 74-75.*

 Румом на сході іменувався захід, Рим. Рум-Танаїс  - так позначено на відомій ранньосередньовічній карті Касторія Дніпро. Очевидно, цю назву Дніпра слід трактувати як "Західний Танаїс" (на відміну від Танаїса -  Дону). Треба помітити, що Дон-Танаїс правив в античні часи межею між Європою і Азією. Але по мірі наближення 2400-річного циклу до апогею вологої і теплої фази (цей апогей досягався бл 400 р. н.е.), розлив середнього Дніпра збільшувався настільки, що саме він, а не Дон, сприймався як межа між Сходом і Заходом. 

  Тож Румійським морем у Ібн ал-Факіха, скоріше, іменувался нижнє з двох вищезгаданих морів, адже саме до нього виходили каравани, які рухались саме на захід, зокрема  - "ромоданівським" щляхом, який нанесено на нашу схему.   

  Тоді Слов'янське море Ібн ал-Факіха це, очевидно, це північне. До речі, поляни, землі яких тяжіли саме до північного моря, є слов'янами, тоді як северяни  - народність з відчутною присутністю іранського кореню.

888888888888888888888888888888888888888888888

Цитовані тексти.

Пр24. Седов В.В. Восточные славяне в VI-XIII вв. - М., 1982.
Пр220.  Калинина Т.М. Торговые пути Восточной Европы IX века. (По данным Ибн Хордадбеха и Ибн ал-Факиха.) //История СССР. - М., 1986. № 4. С. 68-82.
Дж91. Українські перекази. Зібрав М. Возняк. - Краків - Львів, 1944. Репринт, здійснений видавництвом “Абріс”, Київ, 1993.
Дж8.17.  Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР. - М., 1978.
Дж15. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII cт. - К., 1989.
Дж36. Українська РСР. Адміністративно-теріторіальний поділ. Київ, 1947.
Дж131.1. Epidecon. Вірш анонімного автора на смерть князя Михайла Вишневецького. Виданий у Варшаві у 1585 р. // Українська поезія XVI століття. - Київ, 1987. С.169-194.