Повертаючись додому

Сьогодні ти прокинувся раніше, ніж учора. Ти повільно вирівнюєш свій денний графік, поступово вступаючи у нове життя. Після нічного безпутства і хаотичної неврівноваженої поведінки, дні, які проходять у рідній оселі, недаремні. Адже ти зосереджуєшся і постійно міркуєш про те, що пов'язує тебе з твоїм домом.

Їдучи дому, після трирічного хтивого і безтурботного життя в далеких краях, ти думав, що знову повертаєшся у минуле, де тобі вже немає місця. Усі твої мрії розвіялись холодом у душі, а очікування чогось незбагненного привело до фінальної межі.

«Ким я туди повертаюсь? – думав ти. – Вбогим блудним сином своїх батьків, який не втілив свої бажання, і повернувся без жодної перемоги?»

Спочатку ти жалієш себе, забуваючи, що у тебе з'явився деякий досвід. Спочатку ти думаєш, що не виживеш у маленькому провінційному місті. Але декілька місяців проведених у рідній оселі, примушують змінити свою думку. Лише відлюдником ти починаєш розуміти свої помилки. Коли ти їхав додому, то думав, що згаснеш від самотності, а виявилось, що знайшов загублену частинку себе.

Сьогодні ти прокинувся раніше, ніж учора. Ти повільно підійнявся зі своєї одрини, і, змерзнувши від ранкової прохолоди, підійшов до вікна. Ти розгорнув жалюзі і побачив пустельну посинівшу від світанку вулицю. Дерева повільно колихалися від слабкого потоку вітру, а там вдалині, де поле межує з небом, з'явилося карлувате блідо-малинове хмаровиння. Ось-ось на твоїх очах з-під землі виткнеться червоне знамено денного божества, і миттю перетвориться в пекучий жовтий диск. Сонне створіння Аполлона проникає сонячним ранковим промінням крізь скло вікна, і зігріваючи, заспокоює тебе, немов запевняючи тебе у своєму захисті та опіці.

Ти згадуєш дитячі роки, коли босоніж бігав по степу, що видніється з твого вікна. Коли ти купався у річці попри жабуриння. Ти не був рибалкою – ти просто любив гуляти серед природи. Тобі нічого не було відомо про свійське невгамовне життя, ти не знав, що воно таке – цей алкоголь і тютюн. Такі речі тебе зовсім не хвилювали. Пригадай, як ти вперше потрапив у лісосмугу, частина якої видніється тобі з вікна. Ти ще був дев'ятирічним хлопчиком, емоційним і розгубленим. Коли тебе оточили дерева, ти немов попав до іншого світу. Твоя голова запаморочилась, чи від свіжого повітря, чи від захвату. Згадай, як ти гасав по полю, горлаючи у весь голос. Може ще пам'ятаєш, як ти повертався додому? Сутінки вже спустились на землю, а ти втомленим перепливав річку. Вода була прозора, і ти чітко бачив свої ноги, що йшли по осілому піску та мулу.

Чому ти все це втратив? Коли це сталося? Твої спогади сховалися в найнедоступніших місцях пам’яті. Ти навіть не помітив, коли забув про це. Твій мозок наповнювався іншими думками, його затьмарило дешеве задоволення. Ти полинув у світ реклами, що показувала тобі насолоду життям, але поступово ця насолода почала лічити твій час в інший бік, і ледь-ледь ти вибрався зі скрутного становища, що ось-ось погрожувало тобі життям.

Сьогодні ти прокинувся раніше, ніж учора. І роблячи собі ранкову каву, ти згадав шкільне життя, шкільне кохання. Ти завжди дивився на дівчат з цікавістю і пристрастю. Ти тоді писав вірші, мріяв про любов, і знемагав від розчарувань. Але якщо згадаєш найінтимніші моменти, то зрозумієш, якими чистими були ті відчуття. Ти стоїш за будівлею своєї школи і розмовляєш з однокласницею. Ти зізнаєшся їй у своїх почуттях. Ти цілуєш її в щоку і тікаєш… Що з тобою? Ти пригнічений своєю скутістю? Але ж саме той момент, коли вуста твої торкнулись її теплого обличчя, стає найдовшою пам’яткою ніжності. А ось ти з іншою подругою причаївся між деревами у полі. Ви перейшли залізну дорогу і сховалися від світу. Тоді пізнав ти перші спраглі поцілунки. Тоді пізнав ти й палкі обійми.

Коли вже дорослим ти повертався додому, думав, що спустошив своє серце, озолотив відчуття розпустою. Розпуста, що пригнітила тебе, поруйнувала, зламала віру в цноту та любов. Розпусту, яка примусила дивитись на жінок лиш як на об’єкт бажання. Це вселяло в тебе страх – страх, що ніколи ти вже не будеш тим емоційним створінням, і не повернеш собі щирість почуттів. Але вдома все змінилося. І ти повернувся обличчям до південної сторони свого життя, найтеплішої і найнадійнішої. Ти став велетнем ідей, і благословив кохання, яке обов’язково знайдеш, як прийде той самий час.

Сьогодні ти прокинувся раніше, ніж учора. І рубаючи дрова, ти зрозумів, що треба інколи повертатися на крок назад, щоб бачити куди вперед надалі йти. Тепер треба лише збагнути, що для тебе найважливіше. Ти можеш прагнути до влади і грошей, робити усе задля втілення своїх хтивих бажань, закріплювати своє становище у великому крузі знайомих, ще раз доводячи своє бажання бути визнаним в очах публіки. Але можеш залишитись вдома. Насолоджуватися природою рідного краю. Прийти до тями. Щоб потім з усією повагою до власного життя, і всією безкорисністю до всього світу рухатись назустріч новим пригодам. Можливо, що невдовзі ти пожалкуєш, але сьогодні ти прокинувся раніше, ніж учора, і хочеш прожити своє життя саме так, як сьогоднішній ранок – повний чуттєвістю, задоволенням, красою та щирим бажанням линути до найкращого.