Правила в поезii та життi

НАПИСАТИ цей нарис мене спонукала публікація «О КАЧЕСТВЕ СТИХОВ НА ХАЙВЕЕ» шановного автора, що приховав своє ім’я за псевдонімом Alexey Rata. На Порталі вільної журналістики Хай Вей в мене не так багато знайомих з  реального життя. Alexey Rata - один з небагатьох. Слід сказати, що ті нечисленні зустрічі з ним залишили в моїй пам’яті дуже приємні спомини. Пан Олексій, на мою думку, дуже цікавий співрозмовник, гострий на язик, ерудований, справжній майстер словесних дуелей та, врешті, приємна людина. В цьому нарисі я не збираюся дискутувати з паном Олексієм, а лише з деякими тезами, взятими з його статті. Як то кажуть: «Платон – мій друг, та істина дорожча». Цитуватиму слова пана Олексія  мовою оригіналу без перекладу аби не спотворювати їх хоча б найменшим чином.
Спочатку репрезентую весь уривок повністю, а потім коментуватиму окремі його положення:

«В своё время мне пришлось достаточно много размышлять о том, что такое хорошо и что такое плохо в поэзии.
Первое, что я для себя выяснил достаточно надёжно, это то, что ПРАВИЛ НЕТ!
Поэзия – как высшая форма литературного искусства не имеет, и, это всё время надо иметь ввиду, не может иметь Правила.
Правило в его классическом виде – это повторение 60-90-120 раз определенной молитвы или канонического текста.
Учить правило – это прямое зазубривание текста до полного автоматизма.
Правильно – значит в соответствии с Правилом.
Неправильно – значит вопреки правилу.»

Отже почнемо з цього:
Теза №1
«Первое, что я для себя выяснил достаточно надёжно, это то, что ПРАВИЛ НЕТ! Поэзия – как высшая форма литературного искусства не имеет, и, это всё время надо иметь ввиду, не может иметь Правила»

Ця теза шановного Автора дуже легко спростовується. По-перше, вірші у всьому своєму різноманітті пишуться за чіткими правилами. Вони такі ж чіткі як і правила мовлення чи письма. Ми можемо їх не знати чи не пам’ятати, але коли ми розмовляємо чи пишемо, слухачам одразу помітно чи ПРАВИЛЬНО ми  це робимо чи НІ. По-друге, поезія – це насамперед РИТМ, який організує слова в поетичний текст. А ритм не може існувати поза правилами. Ось що пишуть теоретики віршування з цього приводу:

«Ритм може формуватися і за рахунок довгих та коротких складів (античне віршування), і за рахунок їх кількості (силабіка), і за рахунок принципу наголошеності та ненаголошеності (силабо-тоніка), і за рахунок наголосів у вірші (тонічне віршування). У поетичному тексті ритм витворює враження „плавності" або „стрімкості", інших ознак експресивності, широкий діапазон переживань – від суму до радості. У ритмі відбиваються конкретно-історичні властивості (класична українська поезія відрізняється від античної чи давньоперської), риси національного світосприйняття.

Ритм вірша у силабо-тонічній системі визначається характером чергування наголошених і ненаголошених складів, довжиною віршового рядка (кількістю стоп у ньому), відсутністю або наявністю цезури (паузи) і видами клаузул (тобто ритмічного закінчення рядка, починаючи з останнього наголошеного складу).

Одиницю виміру та визначення віршового ритму називають стопою. Це – найкоротший відрізок певного віршового метра (розміру), сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). Залежно від кількості складів в українській силабо-тоніці стопа найчастіше буває: 1) двоскладова (ямб, хорей, пірихій, спондей), 2) трискладова (дактиль, амфібрахій, анапест, бакхій, молос) та 3) чотирискладова (пеон)»
Підручник 5 класу УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ http://www.ukrlit.vn.ua/5klas/7/verse.html
Літератор може не пам’ятати, або навіть не знати про це. Подейкують, що видатний український поет Володимир Сосюра не знав та й не хотів нічого знати про правила віршування, але ви не знайдете в його творах жодного прикладу неправильного віршування, тобто порушення ритму чи звалювання в купу в одному вірші багатьох віршованих розмірів, що ми бачимо мало не щодня в творах численної армії «поетів» на різних літературних порталах, включно з Хай Веєм.

Ви можете заперечити. А як же білий вірш, а верлібр. Але ж і їх написання є в межах певних правил, які варто знати літераторам-початківцям. Ось Вашій увазі кілька цитат з довідника:

«Білий вірш — неримовані вірші; в усьому іншому (розмір, ритм, чергування наголошених і неналоголошених закінчень тощо) мало чим відрізняється від римованих.
Вперше з'явився в Італії в 16 ст. Розвиток білого вірша пов'язаний з прагненням наблизити віршовану мову до розмовної. Найбільшого розвитку білий вірш досяг у драматургічних жанрах (В. Шекспір, Дж. Мільтон, Й.-В. Гете, О. Пушкін, І. Кочерга), за класичний взірець яких можуть правити твори Лесі Українки («У пущі», «В катакомбах», «Йоганна, жінка Хусова», «Лісова пісня», «Бояриня» та інші), де п'ятистопний ямб, позбавлений рими, набуває гнучкої та природної інтонації.

В ліриці, якщо мовиться про білий вірш, використовуються будь-які віршові розміри, як двостопні, так і тристопні:
Біліли зорі, мов кульбаба,
і місяць ріс, мов молочай;
як поле ширшало під вітром,
коні прийшли до водопою (...)
(Патриція Килина).
Або:
Не збагну. Чи наснилось, а може, насправді...
Наче в трави пірнаю, наче в травах тону...
А на поміч не кличу. Немов божевільний,
Вигрібаю чогось на глибінь
(В. Марочкін).

У ліричному вірші, на відміну від драматичних творів, білий вірш може поділятися на строфи. Такий поділ здійснюється завдяки чергуванню переважно окситонних та парокситонних, а також дактилічних і гіпердактилічних клаузул.»
Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 88-89

«Верлібр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.

У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та інших. Особливого значення верлібру надавав В. Уітмен, а надто — авангардисти 20 ст. Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування:
Діти одягнені у пташині сорочки
летять на подобах весняного сонця
у простір розгорненої книжки
що сміється білим сміхом сіяча
який сіє у полі себе з руки
(В. Голобородько).
Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого (переважно — ямбічного) вірша.»
Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 111

Так є ПРАВИЛА в поезії чи немає? Як можна без правил створити сонет (італійський, французький, англійський, японський), рондо, рондель, акро-вірш, хокку, танка? Як не слідуючи ПРАВИЛАМ написати вінок сонетів? Чи це не ПОЕЗІЯ? Виглядає, що всі ці питання риторичні та такі, що не провокують дискусії.

Теза № 2.
«Правило в его классическом виде – это повторение 60-90-120 раз определенной молитвы или канонического текста. Учить правило – это прямое зазубривание текста до полного автоматизма.»

Чому саме повторення? Якщо я вчу правила дорожнього руху, або правила експлуатації мобільного телефону, для чого мені повторювати ті правила кілька десятків разів як молитву або мантру? Прочитав, зрозумів, запам’ятав, застосував на практиці, закріпив. От, власне, і все. До чого тут зазубрювання?

Теза № 3.
«Правильно – значит в соответствии с Правилом. Неправильно – значит вопреки правилу»

Саме так! діяти треба згідно правил. Правила допомагають людині протистояти хаосу. Часто правила написані кровю. У всякому разі «Статут Військовослужбовця» та «Правила Дорожнього Руху» то вже точно!

Якщо ми починаємо діяти, порушуючи правила громадського спокою, дорожнього руху, експлуатації електричних приладів високої напруги, ми цим самим наражаємо себе та своє оточення небезпеці. Існує численна кількість правил, які роблять індивідуальне та соціальне життя зручним. Тваринний світ живе за правилами, які вбудовані в програми інстинктивного поводження.

Чи може людина виходити за рамки правил? Звичайно може, коли це не суперечить її власному та суспільному благові. Коли ламання рамців старих, тих, що віджили правил створює нові можливості, але при цьому створює і нові правила. В цьому основа творчості: «вийди за старі рамці, але створи нові правила!»
На прикладі поезії ми бачимо, як старі школи віршування змінюються новими. Старі правила співіснують з новими. Виникають новіші форми та ПРАВИЛА. Щоб не потрапляти в халепу та не виглядати невігласом, який скидає паротяг історії під укіс, породжуючи поетичні тексти сумнівної якості, з огляду на незасвоєність елементарних правил віршування, треба вчитися та шанувати ПРАВИЛА! Ось, власне, така моя думка з приводу появи вищезазначеної статті.

Докладніше про різні цікавинки з літературознавства та мовознавства а БІБЛІОТЕЦІ: