Ваш п дпис, будь ласка! Продано

Тіснява.
-Пробачте, чиї ноги!?
Брутально... люди-люди-люди - знайдіть десять розбіжностей. Реклама. Напис на рейках: "Тут могли б лежати Ви", контактний телефон 666...
Підземне життя...
"О! Бачили щура!" - "То президент." Почувся жарт, але ніхто не сміявся. Тут плакати треба...
А небезпека чатує ззаду: - Обережно, двері зачиняються. Наступна зупинка - Ворота Пекла.
І сотні ліктів впираються в спину, печінку та під ребра. Комусь в обличчя.
Поспіх, поспіх, поспіх. З книжкою в руках у хвилини відчаю, коли треба впасти та завмерти так десь на тисячу років: невже я частина потоку, безлика особа натовпу?
Вириваюсь вперед, крок - і земля біжить з-під ніг. Сходи до світла
Десь вже чув, десь вже так було. Можливо в іншому контексті?  Я піднімаюсь по ескалатору.

І хтось зліва: - Вибачте! (з гнівом та тремтінням в голосі, наче ти сказав дурницю на зразок того, що Земля обертається навколо Місяця) Вигадуєте, такого не буває!
Неправда. Ескалатори бувають, я - вже ні.
Знаєте, люблю дивитись на обличчя, що спускаються навпроти. Це таке лицемірство, хоча радше навпаки - короткий, широкорозплющений погляд, що не боїться розкрити душу.
-Ви кажете душу? а Ви власне хто?
Я робот! Правда, звучить гордо? Просто на "ти".
-тепер я знаю... А Ви власне відчуваєте щось?
Ні в якому разі. Почуття, то зайве! Певно що рабство. Хіба ж я не вільний у виборі!?
-Даруйте, Ви не робот. Ви звичайнісінька мертва людина.
Нічого, зате не виділяюсь в натовпі (та чи цього я, власне, і хочу?)
- Дійсно, але безликість Вам не пасує.
Правда?.. та мені начхати на ваше бачення!!!!
-Ви ще маєте надію?
О, я ненавиджу цю річ. Вона створює ілюзію, вона тримає тебе за горло над прірвою - ні живим, ні мертвим - коли вже давно пора падати.
-А віру?
Я ж сказав -Ти. Зате я бачив вчора ангела на перехресті.
-І як? Живий?
(Ні живий, ні мертвий, коли вже давно пора...)... Хоче душу?
-Давай!
Ось тільки надію забери...
-В тебе немає надії!!!
Гарно звучить! Це я так, збираю скалки, все, що залишилось від мене.
-отже договір такий: я забираю душу, в замін - більше ніяких турбот, переживань, страждань, почуттів - нічого, що болить. В здоровому тілі - здорова порожнеча. І таке інше...
і іронії побільше...
-Ага, не забуду. Ще впевненість, роботу, і шість копійок зверху.
Лише серце залиш...
-Навіщо!?!
Терпіти якось треба.
-Ну, звісно, ясна річ, no problem, hakuna matata... отже по руках! Продано!

Табличку на груди з номером та серією угоди. Зверху зірвалось шість копійок і задзенькали вниз по балюстраді. Хоп-хоп, може хто зловить? Дзуськи. Новий власник уже на сторожі. Я проводжу їх змерзлим поглядом...

І хтось справа:
- В тебе такі гарні очі. Що з того, що штучні. Ти ж тепер робот...
Я стомився стояти.
-А на колінах?
Зате в мене є серце - моє терпіння.

Ескалатор скінчився. Як багато можна почути за цей час. Сіре небо спускалось та чавило людей, але йому до мене було байдуже. Я ніби проходив крізь нього до схованого літнього сонця. До ЧУДА. Бо: Я ВЖЕ НЕ РОБОТ, Я ВЖЕ НЕ ЛЮДИНА.

І десь під серцем теліпається біль - ПРОДАНО!