Я люблю сво м сто...

Я люблю своє місто? Напевно… Моє місто, як грецький салат. Бо в ньому головне деталі, як в грецькому салаті оливки. Моє місто наповнюється людьми, як салат бринзою, малом слугує ріка…ріка емоцій, любові і зрад.
 В моєму місті головне деталі – як у жінки візерунки на сережках. Моє місто це білявка бо білі стіни старовинних храмів вибілюють його волосся, його волосся це час. Моє місто має другий-третій розмір грудей, має пагорби але не надто високі. Моє місто неприступне бо його захоплювали всього двічі за 2000 літ. Моє місто любить спідниці, бо воно схильне до кохання, навіть хвилинного. Воно відповідає кожному хто закохується в нього, моє місто не вміє фарбуватись бо новобудови зовсім невдало розміщенні, але ж… Макіяж змивається.
Моє місто – центр світу, існує Київ а весь інший світ його передмістя. Всі дороги в місті ведуть до тих місцин де свято завжди з тобою, де центр міста? Там, де тобі в ньому добре, там центр міста.
Моє місто – місто духів. Бо є такі таємничі вулички, які ведуть в інші світи, на тих перетинах часу і простору – зустрічаються привиди. Привиди коханців, коханців міста.
Моє місто завжди веселе, воно всміхається тим, хто вміє читати його, всміхається устами дитини в літньому парку, чи сніжинками-учасницями, ні не бойових дій, а завірюхи, всміхається завжди знудженими контролерами метро. Моє місто, я міг народитися тільки тут.
Моє місто найзавзятіший батяр, бо любить вечори і ввечері особливо гарне. Коли сутінки вкривають його незначні тріщинки-зморшки (все ж 2000 років). Воно розкривається у вітах дерев на бульварах, в вивісках нічних закладів, в хижих патрулях і кожен твій вечір з цією 2000-літньою жіночкою це окрема пригода довжиною в життя
Моє місто не відпускає, вона дуже ревнива, не любить коли ти віддаєшся надовго іншій. Тому и завжди повертаєшся. Щоб в кінці життя, приєднатисьб до тих привидів які всміхаються тобі сонячними зайчиками на золотих куполах.
Моє місто не можна не любити. Бо любов це його суть. Тут навіть померлі продовжують любити і сидять самотніми художниками на Спусках і пагорбах над рікою. Вони дивляться їх очами на своє місто, яке крутиться в космосі на маленькому м’ячику-передмісті.