ЛИШЕ ЗВУК

     Прокинувся від гомону сестер, що лунав із коридору. Вони гуркотом чобіт збиралися по своїм гомінким справам, від музики із телефону, що лунала сповіщаючи, що увесь світ прокинувся раніш за мене. Пролящав по паркету босоніж, а він незадоволено рипів. Кицька зіскочила із табурету на плитку кухні ледве чутно, але так і хотілося сказати: «Кицю, не гупай». Потім гуркіт води у душі.
      Згодом, потічок води лагідним звуком перелився у турку, свист газової плити, шелест підпаленої цигарки, і гілля із навколишніх дерев, і гучний на всю околицю ПЕРШИЙ КОВТОК КАВИ.
    Стукіт чобіт по бетонній доріжці, музика в навушниках і все… Далі я можу лише здогадуватись про радісний гуркіт двигуна підстаркуватого автобуса, рипіння салону, і тихі несміливі вранішні розмови численних пасажирів. Метро мовчало, мовчало безліччю звуків та голосів. Мовчало, тому що нічого путнього сказати не могло. Безліч звуків, нечутних звуків погляду. Ось старий дідуган і його сиві очі – це звук контрабасу на низьких тонах. А ось погляди молодих дівчат, вони звучать як саксофон, що лунає у вранішньому тумані міста, і нарешті, їх майбутнє: ледве пробуджена від сну  середніх літ жінка. Її погляд звучить, як старенький косо струнний рояль. Та це все ілюзія. Насправді тиша вагону, заповнена гуркотом, рипінням, сопінням перекриттів і стукотом коліс нудним, який доводить до сказу. На вулиці мене огортає какофонія звуків. Неможливо виділити хоча б один. Це звуки міста, його дихання і рух:
вищання гальм
ревіння машин
гул вітру між багатоповерхівками
численні вигуки і голоси:
«МТС на 50 грн.»
«Алло, Вася, де ти?»
«О б … холодно»
У відчаї: «Ну блін, козел…» Услід маршрутці, що поїхала з-під носа.
Клаксони машин
Біля кіоску: «Кофе, пожалуйста…»
Шурхіт асфальту під ногами людей і гумовими тапцями машин.
І ГОЛОСНІШЕ ВСЬОГО ЦЬОГО МОЄ ДИХАННЯ.