Моїх бажань є цілий вулкан,
Який не погас ще відтоді, коли ти кохав у безодні, мене
Цілував, мої ноги і руки,
Дарував алмази й шептав на вухо:
"Сильно,сильно люблю!Не віриш?Я докажу..."
Ти носив мене на руках,
Букети квітів мені дарував,
Й написав мені під вікном:
"Любові й щастя, я пішов..."
Розгублені очі мої, руки тремтять, і в душі
вогонь той погас по-чу-чуть,
І тіло не може заснуть.
А ти вже литиш по дорозі,
Зупинитись уже й не взмозі...
Перед тобою дорога, кришталь
Тормоза відказались чомусь,
А руль уже важко й упнуть.
Наздогнать я тебе не змогла, В інший світ ти попав, й додна
Ти випив чашу за НАС,
Не знав, для кохання ж існує час.
Поспішив, доказав, що любиш.
Але мене ти тепер не забудеш...
Тепер розумію я, що любив ти мене більш за життя...
За НАС...
© Copyright: Кристина Конюк, 2010
Свидетельство о публикации №210071700670
Свидетельство о публикации №210071700670
Рецензии