Не втримати час

Не втримати час – та душа не старіє,
І в юність далеку щораз поверта –
Де знову по лівую руку надії,
Де знову по правую руку мета.
Ще доля дарує і квіти і роси,
Печалю і втрат, дякуй Богу, нема –
Та тільки по лівую руку вже осінь,
Та вже і по правую руку зима.
Завжди поспішаєш до сьомого поту,
Все встигнути хочеш, часи здоганя –
По лівую руку робота й робота,
По правую руку велика рідня.
Життя нелегкі викладає науки,
Та тільки б здійснилось - на довгі роки
Теплом зігрівати дітей та онуків,
В підтримку даючи обидіві руки...

            * * *
Сонце у жовтні лагідно гріє,
Яблуком стиглим тріпоче в ставку,
Листя на вишнях лимонами зріє,
Падає тихо на землю м’яку.
Бабине літо, бабине літо
Давно відлетіли у вирій птахи,
Легке павутиння спливає за вітром,
Вдягаючи в срібло барвисті гілки.
Бабине літо – цвіте хризантема,
І так ще далеко морози та сніг,
Ти поряд, ти поруч, та мучить дилема,
Що затишно й сумно в обіймах твоїх...

           * * *
Святкує осінь свій новий прихід,
Жоржинами яскравими всміхається,
А жовтим листям наче пише звіт
Про літо, що у спогадах лишається.
І, як відлунням сонячної спеки,
Мене червоним яблуком віта,
Й перекладає журавлиний клекіт –
- Не літо промайнуло, а літа...