Обращение Священного Синода к православным Украины

Обращение Священного Синода Русской Православной Церкви к православным христианам Украины, пребывающим вне единства со Святой Церковью

Обращение принято на состоявшемся 26 июля 2010 года в Свято-Успенской Киево-Печерской лавре заседании Священного Синода Русской Православной Церкви под председательством Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Кирилла (журнал № 67).

Возлюбленные о Господе братья и сестры!

Уже более двадцати лет продолжаются нестроения, порожденные церковным расколом на Украине. Раздоры и смущения, распри и обиды, которые он принес с собой, не могут не сказываться на жизни украинского Православия и общества в целом. Раскол прошел через судьбы людей, нарушил семейное и общественное согласие. Но самым страшным его итогом стало то, что немалая часть верующих и по сей день пребывает вне общения с благодатной полнотой Вселенского Православия. Они лишены возможности поклоняться общим святыням Единой Церкви, молиться со своими единоверцами, приобщаться Пречистых Тела и Крови Христовых из единой Чаши. Ибо главное бедствие, к которому неминуемо приводит раскол, есть оскудение божественной благодати. Согласно первому правилу святого Василия Великого, несомненно, что в обществах, отделившихся от церковного общения, оскудело преподаяние благодати, потому что пресеклось законное преемство. Ибо… отторженные, соделавшись мирянами, не имели власти ни крестить, ни рукополагать, и не могли преподать другим благодать Святаго Духа, от которой сами отпали.

В последнее время мы получаем все больше свидетельств о том, что многих ушедших из церковной ограды тяготит их нынешнее положение. Еще более горестно оно для нас, по слову Апостола: Уста наши отверсты к вам,… сердце наше расширено. Вам не тесно в нас; но в сердцах ваших тесно (2 Кор. 6, 11-12). Что может быть более желанным, чем возвращение отделившихся братьев в спасительную ограду Единой Святой, Соборной и Апостольской Церкви? Это было бы подлинное торжество Православия, торжество любви Христовой! Мы молимся о приближении того часа, когда уклонившиеся в раскол свободно и непринужденно пожелают вернуться в лоно Церкви; о том, чтобы настал этот долгожданный день, который принесет мир и спасение многим измученным душам. И мы верим, что он непременно настанет.

Жить в расколе – греховно и пагубно для души. Но нет ничего страшнее для христианина, чем умереть вне Церкви. Многие из тех, кто задумывался о возвращении, до конца своей жизни не нашли в себе к этому сил; некоторых удерживали внешние обстоятельства. Но обстоятельства эти уходят в прошлое. Вот, теперь время благоприятное, вот, теперь день спасения (2 Кор. 6, 2). Дверь в Церковь открыта. И мы готовы встретить всех возвращающихся под ее кров. Ибо, по слову святителя Григория Богослова, мы домогаемся не победы, а возвращения братьев, разлука с которыми терзает нас.

Нет ничего унизительного в покаянии, к которому всех ведут благость Божия, Его кротость и долготерпение. И нет преград, не позволяющих вернуться к церковному общению; вернуться туда, где, как и на небесах, будет больше радости об одном грешнике кающемся, нежели о девяноста девяти праведниках, не имеющих нужды в покаянии (Лк. 15, 7).

Порою ставится вопрос о том, каким образом будут приняты в Церковь те, над кем последования Таинств, включая и Таинство Крещения, совершались в расколе. Как показывает многовековой церковный опыт, разнообразными путями действует Божественная благодать, всегда немощная врачующи и оскудевающая восполняющи. По слову святителя Киприана Карфагенского, вне Церкви нет спасения. Но именно Церковь, и лишь она одна, может наполнить благодатью и подлинным смыслом то, что происходило вне ее спасительной ограды. Водимая Духом Божиим, она рассудит о способах принятия своих чад.

Мы скорбим о расторгнутом церковном единстве и молимся о возвращении всех, кто пребывает вне общения с Украинской Православной Церковью. Просим всемилостивого Бога, дабы Христос, Который один есть путь, истина и жизнь (Ин. 14, 6), направил всех на стезю любви и единомыслия.

Прийнято на засіданні Священного Синоду Руської Православної Церкви під головуванням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, що відбулося 26 липня 2010 року в Успенській Києво-Печерській лаврі (журнал № 67).

Возлюблені у Господі брати і сестри!

Вже понад двадцять років тривають негаразди, породжені церковним розколом в Україні. Розбрат і стурбованість, чвари і образи, які він приніс з собою, не можуть не позначатися на житті українського Православ'я та суспільства в цілому. Розкол пройшов через долі людей, порушив сімейну і суспільну злагоду. Але найстрашнішим його підсумком стало те, що чимала частина віруючих і до цього дня перебуває поза спілкуванням з благодатною повнотою Вселенського Православ'я. Вони позбавлені можливості поклонятися загальним святиням Єдиної Церкви, молитися зі своїми одновірцями, долучатися Пречистих Тіла і Крові Христових з єдиної Чаші. Бо головне лихо, до якого неминуче призводить розкол, є збідніння божественної благодаті. Згідно з першим правилом святого Василія Великого, безсумнівно, що в суспільствах, які відокремилися від церковного спілкування, збідніло преподання благодаті, тому що перервалось законне преємство. Бо ... відторгнуті, ставши мирянами, не мали влади ні хрестити, ні рукополагати, і не могли преподати іншим благодать Святого Духа, від якої самі відпали.

Останнім часом ми отримуємо все більше свідчень про те, що багатьох, які пішли з церковної огорожі, обтяжує їхнє нинішнє становище. Ще більш болісне воно для нас, за словом Апостола: Уста наші відкриті до вас, ... серце наше розширене. Вам не тісно в нас, але в серцях ваших тісно (2 Кор. 6, 11-12). Що може бути більш бажаним, ніж повернення братів, що були відокремлені, в спасительну огорожу Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви? Це було б справжнє торжество Православ'я, торжество любові Христової! Ми молимося про наближення тієї години, коли ухилені в розкол вільно й невимушено побажають повернутися в лоно Церкви; про те, щоб настав цей довгожданий день, який принесе мир і спасіння багатьом змученим душам. І ми віримо, що він неодмінно настане.

Жити в розколі – гріховно і згубно для душі. Але немає нічого більш страшного для християнина, ніж померти поза Церквою. Багато з тих, які  думали про повернення, до кінця свого життя не знайшли в собі для цього сил; деяких утримували зовнішні обставини. Але обставини ці відходять у минуле. Ось, тепер час благосприятливий, ось тепер день спасіння (2 Кор. 6, 2). Двері в Церкву відчинені. І ми готові зустріти всіх, які повертаються, під її кров. Бо, за словом святителя Григорія Богослова, ми домагаємося не перемоги, а повернення братів, розлука з якими терзає нас.

Немає нічого принизливого в покаянні, до якого всіх ведуть Божа благість, Його смиренність і довготерпіння. І немає перешкод, які не дозволяють повернутися до церковного спілкування; повернутися туди, де, як і на небесах, буде більше радості за одного грішника, що кається, аніж за дев'яносто дев'ятьох праведників, що не мають потреби в покаянні (Лк. 15, 7).

Часом ставиться питання про те, яким чином будуть прийняті в Церкву ті, над ким послідування Таїнств, включаючи і Таїнство Хрещення, здійснювалися в розколі. Як показує багатовіковий церковний досвід, різними шляхами діє Божественна благодать, завжди немощная врачующии оскудевающая восполняющая. По слову святителя Кіпріана Карфагенського, поза Церквою немає спасіння. Але саме Церква, і лише вона одна, може наповнити благодаттю і справжнім сенсом те, що відбувалося поза її рятівною огорожею. Водима Духом Божим, вона розсудить про способи прийняття своїх чад.

Ми перебуваємо в скорботі за розірвану церковну єдність і молимося про повернення всіх, хто перебуває поза спілкуванням з Українською Православною Церквою. Просимо Всемилостивого Бога, щоб Христос, Який один є путь, істина і життя (Ін. 14, 6), направив всіх на стезю любові і однодумності.

Київ, 26 липня 2010 року
http://www.patriarchia.ru/ua/ua/db/text/1230749.html