Я люблю минимализм

Я люблю мінімалізм. Коли твій одяг пасує твоєму стилю, коли очі змінюють колір в залежності від підібраного вбрання. Коли сонце одним промінцем освічує силует у, а поруч.... пітьма. Я люблю мінімалізм. Коли декорована кімната має лише канапу, стіл, кілька стільців, декілька подарованих речей, рамочок з фотографіями, ваз із квітами і фортепіано. Ба, навіть, тонкокрилий рояль з його 95 клавішами ,побудований обертонами в мінімально зручному розміщенні і мінімально сприйнятому у досить складному ракурсі, беручи до уваги ударний механізм. Я люблю МІНІМАЛІЗМ. Коли у почуттях ти знаєш, що потрібен одній мінімальній людині. Одній і крапка. Коли мінімальними поцілунками вкрите все твоє тіло,не пропущена ні одна міні-клітинка. І мінімально маленька смачна чашечка кави зранку з мінімально калорійним поцілунком. З мінімальним макіяжем, щоб підкреслити кінчики вій. Щоб ледь-ледь розплющені зіниці в напівранковій свободі в міні-напівтіні бачили твій образ. І міні-туше твоїх м’яких подушечок відчувало мої маленькі губи. Я люблю мінімалізм. Щоб день пройшов швидко, день, що втомлює тебе, а коли поруч людина, без якої неможливе твоє життя-щоб розтягнувся на міні-частини і насолоджуватись ними вічно....
А ще я люблю маленьку душу. Коротку, лаконічну, закриту для загалу та чужого сприйняття, але в найменшому кутику - щедру і теплу, як ясне сонце.. Щоб душа жила у кінчиках пальців, щоб енергія струмом била з твоїх очей Я люблю мінімалізм. І маленькі блакитні бісики, що пускаєш ти із своїх зіниць. „ маленька - скажеш ,- Годі вигадувати. Йди до мене!”
Хочу заперечити „ Я люблю мі....” – а ти закриваєш мені ротика своїм маленьким поцілунком....:)