перекотиполе

 


«ПЕРЕКОТИПОЛЕ»
Реквієм за одним добрим але мертвим алкоголіком,
його вісьмома коханими жінками, та Святом Духом.

 


Сценарій 30 ХВ. ігрового відеофільму
Автор Іван-Вячеслав Сергієнко
За участі Вадима Шинкарьова
З дякою за ідею Івану Кравчишину

Ivan.sergijenko@gmail.com
+38-093-058-51-46

Київ©2010




1. натура/день                через трасу навпроти кафе



Епоха – суміш від 1970 до 1985 рр. Осінь у сіряві світанку. Наскрізна траса маленького провінційного українського містечка. На протилежному боці траси – кічово оформлене кафе «ДОЛЯ». Широкий кадр проглядається через дрібні нерясні гілочки сливи (груші-дички) з окремими ожухлими листочками та плодами. Зовнішній вигляд кафе увібрав в себе атрибути зазначеного періоду. В кадрі, власне, нічого крім будови самого кафе і траси, що перед ним – немає. Ґанок перед входом у кафе  - зі сходинками, червоним кольоровим акцентом горить у заґратованому плафоні лампа сигналізації. Біля вхідних дверей висить прапор радянської України. Біля ґанку встановлена урна для сміття. В кадр потрапляє і досить велика вітрина цього ж приміщення. Вітрина примітивно заґратована. На ній читається  напів-облуплений старий напис «господарчі товари» і поруч «продовольчі товари». Довершують антураж дурнуватого візерунку фіранки, які не дають можливості роздивитися що діється всередині, і підвішені між шибою і фіранками клейкі «лєнти» з налиплими на них мухами. Під вітриною ззовні – залізна конструкція-стійло для велосипедів.

Справа в кадр вкочується кущ перекотиполя і зупиняється в центрі. Потім, підхоплений вихором, зрушується у протилежному напрямку, підкочується ближче, відкочується, мов пес, що крутиться відчуваючи поживу. Нарешті перекотиполе викочується з кадру через ліву межу.

З-за кадру чути поскрипування. Зліва з’являється огрядна жіночка на велосипеді, вдягнена у просту ситцеву сукню, в’язану кофту, з хусткою на голові і у «тапочки» на босу ногу. Вона проїздить повз.

Пауза. Сходить сонце. Стає зовсім денно. З вуличного гучномовця на стовпі (за кадром)чути звуки радіоприймача. Передають сигнали точного часу УРСР і гімн: позивні з «Реве та стогне Дніпр широкий», «в столиці радянської Україні 6-та година ранку», «Живи Україно, прекрасна і вільна…»    Починається життя. Прилітає оса, сідає на плід і починає ним смакувати. На мить завмирає і ворушачи вусиками, вглядається фасетками своїх очей в камеру.
Ззаду, зганяючи осу, повз камеру справа в кадр входить жінка у білому халаті і поварському чепчику. Вона прямує до входу в кафе, але на мить зупиняється пропускаючи рейсовий «пазик». Потім відчиняє двері і  зникає всередині. З якусь мить гасне лампа сигналізації.

До кафе під’їздять інші працівниці на велосипедах, ставлячи їх в «стійло» і не замикаючи.

Під’їздить старий фургончик. Двоє водіїв починають вивантажувати і заносити до кафе різні продукти: ящик горілки, коньяк, ящики з овочами, пів-туші свині… Виходять з кафе з накладною і від’їздять.

Повз проїздить ще кілька авто.

Останнім під’їздить на вело не-протверезілий дядько в кашкеті
(ВАСИЛЬ, 60). Злазячи з вело, він хилиться і падає разом  з велосипедом. Він свариться, підводиться і перше перевіряє цільність майже спорожненої пляшки, яка запхана у внутрішню кишеню жакета. Потім недбало піднімає «лісапєда» і прилаштовує його до стійла. Присідає на сходах кафе а закурює сигарету витягнуту з іншої кишені. На ґанок виходить ШЕФИНЯ, з докором дивиться на ВАСИЛЯ, типово підбочившися, але не театрально, починає сваритися на п’яницю. Сварку не чути, через інтенсивний рух транспорту на трасі. Долинають лише окремі слова: «обіцяв, діти, така відповідальність, жодної помощі…» В візуальних фрагментах поміж мерехтінням авт, видно, як шефиня опирається на бильця на сходах, затуляє обличчя руками і вірогідно плаче. В наступну мить (за черговим автом), вона просто щезає з ґанку.

ВАСИЛЬ вочевидь пригнічений і роздратований. Він витягає пляшку з кишені, злодійкувато робить добрячий ковток, і крадькома але  бережно ховає її глибше в урну для сміття. Зникає в дверях в кафе.

ЗТМ

2. натура/день                через трасу навпроти кафе

З ЗТМ. Той самий кадр. По гучномовцю передають концерт на замовлення зі шляґером 70-х років. Час від часу повз кадр проїздить різний транспорт. Бильця на ґанку прикрашені повітряними кульками, рушником і пластиковими квітами і роздягнутою пластиковою лялькою-пупсом. Від билець - до вивіски, протягнуто стрічки, на стіни повішено пластикові вазони з такими ж квітами. Завершує «алтар» гірлянда зі звичайних жарівок пофарбованих у різні кольори, яку якраз прилаштовує ВАСИЛЬ стоячи на драбині. Загалом сповнена пишного несмаку композиція досить цілісна, і вочевидь збирається вже не вперше. Завершивши інсталяцію, Василь вмикає ілюмінацію простим скручуванням дротів, злазить з драбини і крадькома дістає пляшку зі смітника. Якраз коли він перехилив «пузир» щоб дожлуктати, на ґанок виходить ШЕФИНЯ

ШЕФИНЯ

Вася! Ну шо там?

ВАСИЛЬ похлинається горілкою і панічно жбурляє пляшку назад до смітника.

ВАСИЛЬ (кашляючи)

А шо, а шо…? Усе…

ШЕФИНЯ оглядає «марахвєт», і зникає в дверях. Василь одразу кидається до урни і виймає те що залишилося від пляшки. Матюкається жестикулюючи і люто жбурляє розочку у смітник.

ЗТМ

 
3. натура/день                через трасу навпроти кафе

З ЗТМ. Той самий кадр. Час від часу повз кадр проїздить різний транспорт. Перед ґанком на стільцях розташувалася ватага сільських лабухів з тубою, бубном і гармошкою. Навколо в очікуванні товчеться різний люд у дешевих костюмах, кашкетах, та сукнях з кофтами – типова весільна публіка. Оркестр починає грати. В кадр в’їздить кічово розцяцькована «чайка-кабріолет» з молодятами. Гості кидають на молодих збіжжя, цукерки, дзеленькають дрібні монети.

4. натура/вечір                через трасу навпроти кафе

З ЗТМ. Той самий кадр. Час від часу повз кадр проїздить різний транспорт. З кафе лунає невибаглива пісенька для гоцання. Перед ґанком курять декілька молодих людей –хлопці і дівчата 15-18років. Більша частина – на підпитку. Крізь вітрину видно запально танцюючі силуети. Весілля – веселиться.

Один з пацанів намагається пригорнути ДІВЧИНУ. Вона відхиляє його. Він стає настирливіше, хапає її за руки і намагається поцілувати. Вона пручається і врешті дає йому ляпаса, і хутко йде через дорогу на камеру. Пацан поривається кинутись за нею, але його перехоплюють друзяки. Він удає лють, свариться і кидає в напрямку дівчини недопиту пляшку пива.

Дівчина підходить близько (портрет). Обличчя в неї ображене і перелякане. Вона ледь не зривається на сльози, та стримується, затуливши вуста кулачками. Непорушно, повними сліз очима вона вдивляється в кадр. Вона зовсім юна, і агресивно підлітковий макіяж мусить надати їй дорослості, але виглядає – ганебно. Через хвилину вона зітхає, обережно щоб не зіпсувати «красу» краєм кофти промокає очі, витягає помаду і, дивлячись в кадр, мов у люстерко підмальовує губи.

ЗТМ


6. натура/ніч                через трасу навпроти кафе

З ЗТМ. Той самий кадр. З гучномовця лунає пісня «Балада про двох лебедів» у виконанні Валентини Купріної. Та ж крупність, що і в попередньому кадрі. ДІВЧИНА І ПАЦАН палко цілуються, шумно цмокаючи, як і годиться фонтануючим гормонами підліткам. Крутячись перед камерою, вони випадають з кадру.

ДІВЧИНА
(за кадром, захекано)

Та підожди!...

ПАЦАН
(ЗК, захекано)

Та чого?

ДІВЧИНА
(ЗК)

А ти мене точно любиш?

ПАЦАН
(ЗК, сопе)

Угу…

У вітрині – силуети людей. Чути вигуки «Гірко!».

Музика лунає гучніше, стаючи основним мотивом дійства.

Несподівано дівоча долоня з’являється в кадрі, нервово хапаючи фруктову гілочку. Тремтячи вона цупко тримається. Гілка надламується і рука падає вниз. Разом з рукою подорожує камера , далі по руці , по розстібнутій суконці по оголеному персу до шиї і вуст, які буйствують у поцілунках.
Пара кохається прямо на ріллі, коло траси. Кафе, весілля, траса – все розплилося у тумані не існування.
Камера робить чверть кола навколо голів коханців. Дівчина закидає голову , і сповненим сльозами і жагою поглядом дивиться крізь нас. Зойкає…

ЗТМ

7. натура/ніч                через трасу навпроти кафе

З ЗТМ. Той самий кадр. З гучномовця лунає перестроєчна промова Горбачова, чи щось подібне. Ритмічно, але без сирени, блимає міліцейська мигалка. Бобік лише наполовину в кадрі. Натовп тримає двох молодих людей (один з них ПАЦАН). В одного розбитий ніс і заплямована кров’ю біла сорочка. Обидва перегукуються погрозами і лайкою, пориваючись до бійки.  Дівчина вмовляє ПАЦАНА втихомиритися. Старший чоловік вмовляє капітана міліції. Він бере міліціонера за лікоть і відводить від натовпу до бобіка, і втискує йому хабара. Той неохоче заперечує, потім бере, йде до натовпу читає мораль, показує кулака, сідає в бобік і від’їздить.

ЗТМ

8. натура/ніч                через трасу навпроти кафе

З ЗТМ. Той самий кадр. Ілюмінацію гірлянди доповнює жовте світло вуличного ліхтаря на стовпі за кадром. З гучомовця луна радіоп’єса (треба прописати, або знайти в архіві НРКУ – «Неофіти», «Дон Карлос» у виконанні Петра Сергієнка. Дружка і старша жінка тримають п’яну наречену під руки. Та не тримається на ногах. Зачіска розколошкана, але вона кріпко тримає фату у правиці. Край фати волочиться по долівці.

Боярин стоїть поруч, ловлячи попутку. Проте ніхто не зупиняється. Тоді він відчайдушно виходить на трасу махаючи руками до світла фар, що наближаються.  Справа в кадр в’їздить мотоцикл «Дніпро» з коляскою. Чути лише деркотіння мотору. Після коротких перемовин, водій згоджується і наречену намагаються всадити у люльку. Проте це не дуже вдається, і новоспечена Мотрона гепається дупцею в люлю, задравши догори босі ноги.
Дирчик розвертається на трасі просто перед нами. Нетямуща наречена радісно махає фатою, глупо посміхаючись в камеру і кидає фату через голову. Фата  серпанком зависає на об’єктиві.
ЗТМ


9. натура/ніч                через трасу навпроти кафе

З ЗТМ. Той самий кадр.

Сюрчать коники. Ілюмінацію вимкнено. Все скінчилось. Ліхтар на стовпі вихоплює конусом жовтого світла частину траси і кафе. З дверей  буквально вивалюється ВАСИЛЬ. Він сперечається з чимось уявним.

10.натура/ніч                суб’єктивна Василя, стедікам

ВАСИЛЬ

та нє…
ну шо ти мені,ну я ж…
сука…

а усю станцію тута…
нє…  любив же…
любов…
а водка! що водка? пиво тоже…
мммммммммммм!!!

аж любить!

а я…

Василь шпондяє через вулицю хитаючись. Несподівано бачить яскраве світло фар…


11. натура/ніч                через трасу навпроти кафе

Василь хитаючись шпондяє через вулицю. Несподівано яскраве світло фар вихоплює з пітьми п’яну постать.

Посеред дороги його збиває  велике авто. Ми не бачимо який власне автомобіль  його збив, подія відбулася так миттєво що очі не встигли роздивитися. Лише чути визчання гальмів та звук удару.

довга пауза

МАТЮКИ…
(ЗК)

алкоголік ,блін , та ну йо…

Чути, як заводять мотор і від’їздять.

Пауза

Раптом з розбитим обличчям в кадр дуже близько встає Василь.
Він п’яно вглядається в об’єктив, мов бачачи там ЩОСЬ, що вдивляється в нього. Його обличчя спотворене і фізично і  переляком. Вирячені спиті світло-сірі очі довго вдивляються в ЩОСЬ, спалахують блакиттью свідомости й надхнення, а відтак мутніють (КМБ), згасають і він падає геть із кадру.

Здіймається вітрюган, несучи сміття і пилюку. Проноситься кущ перекотиполя. Наче сполохані вітром здіймають лункий гавкіт містечкові пси. Стає незатишно.

Довге ЗТМ

12.натура/день, навпроти кафе, але на відстані метрів 30 по вісі

Через відступ на певну відстань в кадрі, окрім знайомих нам кафе, магазину і дороги, з’явився широкий порослий травою, чагарями і кількома, рясно обвішаних плодовим врожаєм деревами пустир.
Збоку стоять вчорашні лабухи з інструментами.
Серед пустиря стоїть дерев’яний вкопаний у землю стіл з лавами. З тих столів, які збивали у дворах малих провінційних містечок, для гри в доміно і сусідського «випивону».
На столі стоїть труна, в якій лежить тіло Василя. Обличчя вимазане крем-пудрою видається пластиковим. Він вдягнений у стрій моряка-підводника капітана другого рангу. Фуражка лежить в труні. Іконка, стрічка на чолі, свічка – все скромно, але як і належить бути.
Коло труни пораються кілька чоловіків і жінок середнього і старшого віку.
На табуреті у чорній хустці сидить заніміла завідувачка кафе.  Коло неї стоїть, нудьгуючись, дівчина. Вона також тримає траурну хустку у руці.
Чоловіки мовчки піднімають труну на плечі. Завідувачка починає схлипувати. Дівчина підтримує її під руку. Музиканти зачинають фальшивлячи грати траурний марш. Процесія вирушає в напряму кафе, але вийшовши на трасу звертає праворуч і виходить з кадру.

13. натура/день         навпроти кафе, але на відстані метрів 30

Та ж позиція камери.

В кадр входить НАДЬКА. Вона тягне невелику двоконфорочну газову плитку і столик. Слідом за нею, мов на припоні, бо дійсно з’єднаний з плиткою гумовим шлангом, з’являється великий червоний газовий балон. Він тяжкий і його сопучи несе цілком тверезий СТЕПАН. 



14. натура/день                коло столу

До столу сходяться жінки з авоськами і дерматиновими сумками, наповненими харчами.  ГАЛЯ – викладає на стіл овочі. ЛЮБКА – ковбаси і копчене сало.  КСЕНЯ – з великою сумкою,  з якої стирчать лапи необпатраних курей.
Розрум’янена алкоголем бібліотекарка Свєта тягне газетний пакован з оселедцями і цибулею. Вона рвучко кладе пакет на стіл, від чого він розривається і ковзкі оселедці «ропливаються» зграйкою по столу поміж помідорами, хлібом і ковбасою.
 
КСЕНЯ

Тю, Светко… Ну хоч підождала чуть-чуть.

Жінки починають ловити оселедців. Але складати їх поки немає куди, тож вони завмирають тримаючи по масній рибині у руці.Женщины начинают собирать селёдку.

СВЄТА
(по російськи)

Так горе же какое.

ГАЛЯ

Так у всіх горе.

Гала обертає голову і кричить кудись по-за кадр.

ГАЛЯ

Степан! Миски давай!

Зявляється Степан, який несе великий таз, наповнений каструлями, мисками, стопкою тарілок, дошками для різання і ножами.Також він несе стопку рушників, затиснуту між плечем і вухом. Ставить це все на стіл. Галя беру рушник, вытирає руки і передає рушник по колу. Виловлені оселедці оселяються в одній з мисок.Останньою руки витирає Свєта, якраз у той момент коли до столу підходить ТАМАРА ПЕТРІВНА – в діловому, перешитому з чоловічого костюмі. На лацкані піджака – значок депутата райради і значок ударника соцпраці. Тамара Петрівна – є власницею високого фарбованого хною клобука на голові. Свєтка нюхає пальці і передає рушник Тамарі Петрівні. Та відсторонює Свєткіну руку зовнішньою стороною долоні.

ТАМАРА ПЕТРІВНА

Здрастуйте, женщіни.

Жінки вітаються у відповіь кожна по-свому. Галина и Ксеня кивають. Любка з розгону вимовляє:
.
ЛЮБКА

Добрий день, Тамара Петрівна. Ой…

СВЄТА
(по російськи)

Какой же он добрый… Ну, да, для тебя
кажен день добрый…

Тамара Петрівна сідає до столу і виймає з кишені ключ від службової Волги (брєлок з оленем).

ТАМАРА ПЕТРІВНА

Степан, ходи но, принеси там з багажника…

Степан зникає, Жінки беруться до роботи.
По дальньому краю кадру до столу помалу чимчикує ФЛОРІВНА (95) – сліпувата і глухувата бабушенція.Вона зазвичай і щодня торує знайому стежку до столу аби в'язати тут шкарпетки для пра-правнуків. Флорівна намацує знайоме місце за столом, не помічаючи загального дійства, і вмощується звично, витягуючи клубки з-за пазухи.

Німа сцена.

Надія, яка вже настроїла горілку, і стоячи спиною, не могла бачити прихід Флорівни, рвучко повертається і простягає рки аби вхопити курячі ноги.

НБ – патрання курей могло би бути живописним.


СВЄТА
(по російськи)

О, госпожа Флоровна.  Пажалвали. 

Надія зависає на курями, а потім обертається до Флорівни, беручи її під лікоть.

НАДІЯ

Мам, давайте я вас на табурета пересажу.
Там Вам ловкіше в'язати буде.

ФЛОРІВНА
 (притуливши долоню до вуха)
Га? Шо? Ага…


Надія відводить Флорівну осторонь, садячи на ослінчик.

Тут в кадрі зявляється Степан, несучи попперед себе дротяний ящик з Столичною горілкою.
Злодійкувато зиркаючи, він навмисне перечіпляється і падає.
Пляшки з горілкою дзвенять і котяться в траву у різнобіч. Одна з пляшок розбивається. Другу він непомітно заштовхує рукою в густі чагарі всідається просто на землю.

СТЕПАН

От ти капость!
Заждіть, це ж мабуть Васін дух тутки іще…


Степан багатозначно обводить поглядом жінок.

СТЕПАН

Це ж воно так, що Василь таки похмелиться хотів…
Та так сильно, що аж я через горілку спотикнувся…

Степан починає збирати пляшки в тару, повзаючи на карачках, і ногою посовуючи поцуплену пляшчину подалі.

СВЕТКА
Ой, Степан, не о водку он споткнулся,
 а на вас, бабоньки…
С тоски он сгорел, Василек!

Свєта нахиляється і підбирає з долу гострий недобиток пляшки з залишками горілки.
(Прод)

Так помянем же почившую любовь нашу…

Свєта рвучко прикладається  до недобитка. Горілка зафарбовується у червоне. Свєта сильно ріжеться склом не помічаючи болю.

КСЕНЯ

Свєтка, та ти що…???
Ой, дитинко, що це ти учварила?!

Света дивиться на свої руки, вимурзані у кров. На обличчі зявляються ознаки істерики.

СВЄТКА

Дитинка, моє дитятко…

Свєта задирає собі поділ і дивиться поміж ноги. З її обличчя на маєтки і підлогу цебенить кров.

Любка, Ксеня і Надія кидаютьс до Свєти з рушникам аби зупинити кров. Але Свєта сприймає це, як загрозу (вони нагадали їй санітарів).
СВЄТКА
(істерично)

Не дам, не отдам, не отдам…

Жінки   виводять Свєтку з кадру.

Ця подія сильно збентежує Тамару Петрівну. Проте вона силується залишатися поважною.
 Вона протяжно і без емоційно дивиться як Галя швидко і впевненно продовжує нарізати помідори. Тамара Петрівна поднімається, бере і собі ножа і починає різати коровай. Але її руки тремтять.
ТАМАРА ПЕТРІВНА
 (до Галі)

А Женька хоч знає?

Галя, не припиняючи шинкувати:

ГАЛЯ

А їй то не тра знать!


ТАМАРА ПЕТРІВНА

Ну, ти, Галька и тварюка. 
Він же твою вину на себе взяв.
Думаєш я не знала?
Три годки на зоні.  І нині б сидів,
щоб ми сельсовєтом за нього не поручилися.

Галя піднімаєх байдужий погляд на Тамару Петрівну.

ГАЛЯ.

А дитину би хто рожав?
Ти, Петрівна, така правильна,
Що він од тебе до такої тварюки й утік.

ТАМАРА ПЕТРІВНА

Я… Я через ту війну без батька і матері осталася.
І все сподіваюся, і шукаю досі по всьому Союзу.
А ти, стерво, Женьку, та при живому батькові...

Тамара Петрівна збивається  на слові … і опускає лице на коровай.

ГАЛЯ

 А нащо він їй такий здавсь? алкоголік…
Лучше нй і не знає,
Чим усе життя  такого батька  встидатися.

ТАМАРА ПЕТРІВНА
 (в хліб)

Офіцера, підводника…

ГАЛЯ
(підхоплює)

Ага. Гусара. Оно все село перегусарив,
 підводник-партизан…
Свєтка, той, сама знаєш, 
через нього на стакан і сіла.
 А какі ж вірші сочиняла…
В Київі в журналі печатали.

Тамара Петрівна відриває лице від короваю. В очах бринять сльози.


ТАМАРА ПЕТРІВНА

Та знаю…

Тамара Петрівна декламує Світланин вірш на-пам’ять.

ТАМАРА ПЕТРІВНА

Лише твоє  ім’я пишу на стінах
нової хати - крок на крок на крок.
Молюся до невидимих істот,
аби Любов  мене не загубила
І не розумна я, і надто щира
для цього світу. Та найбільший „гріх“ -
що я люблю і так несамовито
ступаю через будь-який поріг
до тебе, любий. Ти моя єдина
невидима ікона в болю дні.
Твоїм ім’ям наречена година
минула й суща, й та, що в далині.
Прости, мій Ангеле, що так тебе я мучу.
Молю, мій Ангеле, залишся при мені.
…

Як же вона на нього молилася…

ГАЛЯ

Домолилась, що він до монастиря подавсь,
гріхи спокутувати і дитину для неї вимолювати.

Якусь мить жінки працюють мовчки.

ГАЛЯ

Господь знає кому дітей давати...

Якусь мить жінки знову працюють мовчки.

ГАЛЯ

Я ось давно в тебе спитати хотіла, Тамара...

Тамара Петрівна звертає строгий, начальственний погляд на Гальку. (Тамара Петрівна мвмить преображається, змінюючи сльози на офіціозну міну)
 
ГАЛЯ

…Петровна, спитати хотіла.
Яким це копилом він до тебе стежину протоптати зумів?
До тебе ж мужики на танку під’їхати бояться?

ТАМАРА ПЕТРІВНА

А він не на танку, він на лодці підводній…

Повертаються Любка,  Ксеня,  Надія і Свєтка. У Свєтки перебинтована нижня частина лиця. На губи синьою ізоляційною лєнтою пришпандьорений добрячий жмут вати. Після перевязки Свєтка тиха, мовчазна і вже непитуща. Вона просто тепер не може розтулити рота.

Жінки вмощуються навколо столу і починають те все нарізати, чистити , патрати і обсмалювати. Працюють мовчки, задумливо.
 Надія смалить курей над плитою. Інші – жваво постукують ножами. Флорівна в’яже.
 
ТАМАРА ПЕТРІВНА

Оно, дивись – сонце руде.

В кадр входить Женька. Дівча-Женька, нафарбована мов не на похорон ( власне у вчорашньому вбранні.) Вогненно-волоса і юна. На лиці жодного смутку, радше навпаки – спантеличена «безпідставна» радість.  Старші жінки милуються нею.


ГАЛЯ

Шо це ти вділа?!! А намазюкалась…
Встида тобі нема! Вночі швендяє десь,
а тут, бач, яка біда… Нема з тебе помочі…
Як мені у подолі принесеш, їй бо – вб'ю!

ЖЕНЬКА

Та , шо Ви, Мамо!
Я ж на хвермі була, коло телят.

ГАЛЯ

Ага, коло телят вона на каблуках по гамну павою ходе.
Біжи хутко писок умий, а то перед людьми позориш.

Женька сердиться але йде вмиватись.

КСЕНЯ

Та не сваріть ви її, вона ж у вас така
 роботяща. І на весілля, і вдосвіта
на роботу. Мені би таке дитя…
 Мій он бовдур – і до армії не дотяг,
 як в буцегарню забрили.
Мо’ хоч там жизні научать…

НАДІЯ
(По-діловому обсмажуючи курку)

Ой не кажіть, он Василя тая тюрма покалічила,
шо після неї й пити став.

ЛЮБКА

Та то не тюрма, то любов його ізгубила
і доброта… земля йому пухом.

Надія, тримаючи недообсмалену курку за лапу, повертається до Любки. 
НАДІЯ

Це ти про себе кажеш,
Любов Порфирівна Галушко?

ЛЮБКА

А що?

НАДІЯ

А то, що злая в тебе любов.
Ти навіщо Василя з монастиря викурила?
Людина до Бога йшла,
 а ти його своїми цицьками придушила.

Любка поправляє груди.

ЛЮБКА

Ну не на твої ж ребра йому молитися.
А в мене є чим людину пригорнуть… І
нічого доброму мужику в рясі нудитись.

НАДІЯ
 
Да, Ти  пригорнеш, ти можеш... Тоді пів
 монастиря за тобою загуло. Прости господи
 тих дурних монахів.

Вертається Женька без макіяжу, що зробило її одразу дитинною, чарівно свіжою. Дістає чорну хустку, і починає підбирати золотокісся. Траур геть  не пасує до всієї її постави і вбрання – ситцевої суконки і кофтинки. Женя несвідомо кокетує своєю звабливістю.

КСЕНЯ

Тобі, Женічка, не тра того ще одягати.
Ти ж ще дитя безневиннеє…

Женька пирскає сміхом, і кидає лукавого бісика.

КСЕНЯ

Діво-Маріє!!! …

Женька одразу знічується, рвучко сідає на табурета, і встидливо закопиливши губу одвертається усім тілом.

ЖЕНЯ

Не ваше, діло! Я вже взросла,
з восьмого класу на хвермі заробляю.

ГАЛЯ

Я ось тобі позаробляю, хвойдо мала!

Женька демонстративно зав’язує хустку.

Жінки продовжують чистити, нарізати, общипувати…

До клубків Флорівни підкрадається кошеня і починає гратися з нитками.

КСЕНЯ
(до Женьки)

Оце дивлюсь я на тебе, Женька, ...  Це ж я
такою як ти була, коли ми з Василем на озері...
Ледь не втопилися. Як же він від мене тікав,
 мабуть з того в підводники і подався...

ЖЕНЬКА

Хто?

КСЕНЯ

Та батько твій

ЖЕНЯ

Який батько?

Ксеня злякано прикриває рота, а далі починає причитати.

КСЕНЯ

Ой осиротіла, ти, дитинонько-о-о...
Ой покинувже нас твій батенько-о-о...
Ой нема ж уже Василя нашого-о-о...

На  ці причитання Надія, з розвороту і з усією своєю міццю жбурляє недосмажену курку в Ксеню (та проліта повз камеру).
 
НАДІЯ (До жінок)
Шоб, Вам сукам хтивим повилазило,
як ви в нього батьківські права позабирали …

НАДІЯ(До Женьки)
Женько! Та Василь же твоїм батьком був...

Німа сцена.

Розпачливо кричить кошеня, яке заплуталося в нитках.
Стара, вузлувата рука Флорівни намацує кошеня і піднімає до себе. Флорівна намагається розплутати кошеня, а потім, коли їй це не вдається, перегризає нитки своїми старечими зубами.

Несподівано Флорівна починає співати пісню.

ФЛОРІВНА.
Ой з-за гори кам'яної
Голуби літають...
Не зазнала розкошоньки,
Вже літа минають.

ГАЛЯ
Свят-свят. Це ж Василева, любима…

Пісню підхоплює Ксеня, Тамара Петрівна, Любка.

Запрягайте воли сірі,
Коні воронії,
Доганяйте літа мої,
Літа молодії!

Лабухи, які вернулися з похорон і вже остограрамилися, фальшиво і на «бум-ца-ца», акомпонують

ЛАБУХИ

Ой догнали літа мої
На калиновім мості:
"Гей, вернітесь, літа мої,
До мене хоч в гості!"

Степан, який однозначно був поцупив «пузир» з ящика, який навмисно для цього і вронив, раптом озивається в «зю-зю» п’яним голосом.

СТЕПАН

Та шо це ви, бля, граєте!?
Завили печальну, хоть повісся…
От Василь на баяні грає… ото вміє!!!
Тра Ваську позвать.
Не знаєте де Васько?

Люди спантеличено і недоброзичливо дивляться на п’яницю. Лабухи запинаються грати.
ЛЮБКА
Де воно вже нализалося?


СТЕПАН
(нетверезо погрожуючи кулаком)

Та чо ви повитріщалися?
Кажу ж, яка гулянка без Васька?
Він мабуть після вчорашної свадьби
ще не проспався, мачиморада.
Так у кахве й дрихне…

ГАЛЯ

Ти шо, Степан – геть здурів?
Він же того…
Це ж ми за нього, цей…

ТАМАРА ПЕТРІВНА

Ай! лиши …

СТЕПАН

Тю , шо ви тут мурчите?
Піду Ваську покличу,
йому ж опохмелиться надо
після вчерашнєго!
Ва-ася! Васся-а-а!

Степан хитаючись встає і прямує до кафе,розмахуючи руками і кличучи покійного Василя.

СТЕПАН
Василю-у!!! Вася, вставай!

 
Вася, вставай!

ЗК звучить хорове виконання пісні в обробці Миколи Леонтовича.

З.К.
"Не вернемось, не вернемось,
Не маємо до кого:
Та було б нас шанувати,
Як здоровля свого!"


Починається дощ, падають  великі краплі. Злива.
Жінки поквапом прибирають тарілки з наготовленим. В кадрі залишається лише порожній стіл. По столу з силою луплять краплі. Чутно нявчання кошеняти.
Камера спускається слідом за цівками дощу вниз під стіл до мокрого кошеняти.
Кошеня нявкає і дивиться догори.

15.                Суб’єктивний погляд КОШЕНЯТИ
На дошці столу знизу видно фрагменти написаного там лубка. Вочевидь дошка була з розібраної колись церкви. Око камери уважно вивчає картинки страшного суду зблизька.
 
Стіл-ікона

Повільне ЗТМ.

16. натура/ранок                через трасу навпроти кафе

Та ж експозиція, що і в найпершій сцені. На гілочках груші – рясний весняний цвіт. Закрите кафе, блимає лампа сигналізації нерівно мерехтить. Вітер піднімає куряву і сміття з траси несучи їх зліва-направо. Зовні нічого не змінилося, лиш біля вхідних дверей висить прапор незалежної України, на надписі на вітрині з’явилася поверх наліплена дещо нова реклама Кока-коли. А той самий смітник – переповнено бляшанками і пляшками від пива. Здалеку чутно сигнали точного часу по радіо: позивні з «Реве та стогне Дніпр широкий», «в столиці України 6-та година ранку», «Ще не вмерла України…».   Сходить сонце. Починається життя. Прилетіла бджола і гудячи збирає нектар.
З правої межі в кадр в’їздить підвода і зупиняється напів- виїхавши з кадру. Дідок невизначеного віку, сірий і в кашкеті, але взутий у яскраві кросівки, чимчикує до смітника з лантухом, подзвонюючи склом. Дід підбирає скляну тару і вкладає у лантух, пивні бляшанки – у інший, не дбаючи за решту сміття, яку підхоплює вітер. Повз проїздять у різних напрямках кілька сучасних автівок на великій швидкості (істотно більшій ніж на початку. Дід від’їздить.

ДІД
(ЗК)

Но, Вйо!!

Пауза.

Зліва в кадр на велосипедах в’їздять два хлопчаки років 12-ти. Перший -  на старому підлітковому, другий (ВАСЬКА- вогненно-волосий) - на новому BMX. В обох на плечах ранці-рюкзачки. У Васьки дзвенить виклик мобільного телефону, він зупиняється перед камерою, виймає мобілку і відповідає. Перший виїздить з кадру.


ВАСЬКА
(розмовляє по телефону)

Та шо таке!?

 ЖІНОЧИЙ ГОЛОС В ТЕЛЕФОНІ
(ЗК)

Синку, Васю! Ти вже вийшов з хати?

ВАСЬКА

Угу.

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС В ТЕЛЕФОНІ
(ЗК)

А що там наш бідасьо, вже оклигався,
на тебе не ругавсь?

ВАСЬКА

Та нє… Він іще до вечора спатиме…
Не бійтеся мамко, повертайтеся в хату…

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС В ТЕЛЕФОНІ
(ЗК)

Ти хоч поїв?
Я ж тобі оставляла там наготовлене.

ВАСЬКА

Та нє, тато вчора з сусідом закусювали.
Та я в школі…

Зв'язок обривається.

Під час розмови малий Василько врядигоди подивляється в камеру. Потім починає кристально вдивлятись, мов бачить щось.

ГОЛОС ПЕРШОГО ХЛОПЦЯ
(ЗК)

Васько! Ти чого там застряв?


Василько, стрепенувшись
ВАСЬКА

Та щас…

В цей момент камера починає рухатися вгору від крупного плану Васькового обличчя до загального згори. Василько супроводжує ЩОСЬ поглядам. Камера піднімається вище до широкого загального з висоти пташиного польоту. В кадрі видно трасу , кафе і сусідні будинки, Василька, який продовжує свій путь з товаришем на велосипедах, пустир з столом і деревами.

В кадр влітає кущ перекотиполя, який несе вітер і кружляє його перед камерою то віддаляючи то наближуючи. Все зникає у молоці хмари.

ТИТРИ

КІНЕЦЬ



  Вахтанґ Кікабідзе - Василь
  Анатолій Барчук - Степан
  Наталя Сумська - Галя
  Рената Литвинова - Свєта




Ганна Левченко - Любка               
  Олександра Гуменецька - Ксеня
  Лариса Кадирова -  Тамара Петрівна               
  Наталя Доля - Надія
  Кукліна Марина (тюг) -Женька   
  Ірина Стежка (тюг) – Завідувачка кафе