Вечір тихо свічею згоряв
Зірки падали з неба додолу
Я в той вечір собі загадав,
Що тебе не забуду ніколи.
Забриніла у серці струна
Заспівала душа, мов сопілка
Ти стояла струнка, чарівна
Та мені усміхалася гірко.
Твої очі, як неба блакить
А вуста просто соти, медові
Чом з обличчя скотились умить
Дві сльози, наче перли чудові?
В нас у кожного дома сім’я
Від обов’язків нікуди дітись
То чому ж покохав тебе я?
Чому доля дала нам зустрітись?
Вечер
© Copyright: Инсолита, 2010
Свидетельство о публикации №210081901352
Свидетельство о публикации №210081901352
Рецензии