Моему Поэту. Володимиру Висоцькому

 И сердце дергается словно не во мне, –
 Пора туда, где только «ни» и только «не».
                Владимир Высоцкий


Загриміло повітря словами!
Роса сліз омивала Твій шлях.
Вже не вірилось і не страждалось.
Твоє «Ні» запеклось на вустах.

Захолонули пристрасті й муки.
Відбажало серце добра.
30 років без Тебе минуло…
30 років?! Живі всі Слова!

Зупинитись!
Де ж те розуміння?
Твоя постать – без забуття,
бо Твоє окричинне коріння
дуже міцно врослося в життя.

Ти «не був», Ти «не жив»,
Ти «не мріяв»…
Все минуле – як крапля в воді.
Ти сьогодні на часі пульсуєш –
Твої сили й бажання – живі!

Мій Поете! Осяяний Богом!
Запалю Тобі свічку, дозволь…
Я схилюсь пред тобою у шані…
Чи Ти знав: Ти – народний герой?!

Зупинитись!
Де ж те розуміння?!
Твоя постать – без забуття,
бо Твоє окричинне коріння
Назавжди урослося в Життя.

Твоя Доля у ніг заскавчала.
Розчавив її рок часовий.
Твоє горло шалено мовчало!
А мовчання для Тебе – це ж біль…

Заржавіла голка від спраги.
В грудях б’ється оскиглений час!
І стоїть сиротою держава…
Ні!.. Висоцький живий! Серед нас!
 

Зупинитись!
Де ж те розуміння?!
Твоя постать – без забуття,
бо Твоє окричинне коріння
Назавжди урослося в Життя.

27 липня 2010 р.