життя - це хвороба

Життя це хвороба від якої ти ніколи не вилікуєшся, це те що переслідуватиме тебе, поки ти його не позбавишся, життя це манія, це виживання, прагнення залишитися з іншими на цій Землі.
Воно існує не питаючись тебе, воно навкруги тебе, воно в тобі і воно тільки твоє, ти можеш знищити його. Але постає питання чи варто? Чи варто зачіпати за ці струни, які і так тримаються на тонесенькому волоску, чекаючи поки він не зміцніє.
Намагаючись вдосконалити себе, ми хватаємося за все і зразу, а в результаті не отримуємо нічого. Хочемо все і зразу, що для нас просто не є реально. Постає запитання «чому?», а відповідь проста « тому, що грошей немає!». І такі слова. Я чую від мами щодня.
Чого ж тоді можна прагнути, що можна досягнути якщо в тебе немає можливості? Інші діти, з багатих сімей, або з хорошим достатком можуть прагнути чогось і досягнути, а інші ні.  Ти прагнеш робити сам, але лінь тебе перемагає і ти на все забиваєш. Кажеш «Потім». Але твоє «Потім» вже давно забуте Богом, а в першу чергу і тобою. І ти мариш вже зовсім іншим, не знайшовши свого істинного покликання, навіть не спробувавши.
Що ти відчуваєш тоді, коли тобі задають безліч питань, а ти не знаєш, як на них відповісти?  Страх, так страх, а страх чого, страх самого себе. Того, що ти можеш, але не маєш як.  І ти починаєш з горя пити, курити, або вживати наркотики. Бо інше тебе вже не задовольняє, це єдине, що для тебе доступно.
 А могло б бути все по іншому. Як би наша держава і її лідери, як кажуть «українська інтелігенція» дбала про народ, а не про власні інтереси. Політика – це мають бути залізні  люди, вони мають присвятити своє життя тільки народу, тільки країні, тільки владі, вони не мають мати сім’ї ( бажано б було), їхня сім'я  то ми, ми всі, всі діти України і дбати треба першу чергу про нас.
Просто люди з горя, з того, що немає чим прогодувати своїх дітей, жінок, батьків спиваються, виносять з хати останнє, що мають, роблять все можливе, аби випити сто грам. Покажіть мені на карті України хоча б одне сило, в якому немає не п'ющої людини. Так алкоголь інколи потрібний організму людині, корисно випити чарку хорошого вина, чи чарку горілки, щоб продезинфікувати організм. Але не пити літрами горілку, після чого з отруєнням і страшними наслідками лежати у лікарні, чи випити дешевого шмурдяка зробленого з чорнила. Ми всі діти алкогольного буття, ми створені при алкогольних запоїв, і простого сексу, ми не бажані діти, ми просто помилка, або поганий презерватив. Щодня чекаючи чогось кращого, життя наше стає гірше і гірше, з нашої стелі осипається штукатурка а по стінах тече вода від сусідів, які ніколи не виключають воду, до них достукатися не можливо, вони мокрі і п’яні кричать і дуріють з брудними шльондрами. Так це не гарно говорити. Але це правда.
В наших під’їздах чутно запах цигарок і в мусорниках пусті бляшанки. Ми не можемо жити  як вони, ми не можемо їздити на карибські острови. Ви збільшуєте на тютюн і на алкоголь ціни. Думаєте поможе? Звичайно, що ні. Люди самі варитимуть собі самогонку, куплятимуть табак і робитимуть самокрутки. Ви думаєте піднімете ціну на м'ясо і ми його не буде місти? Ні, ми їстимемо м'ясо, але не таке як ви, нам і коти,  і собаки до смаку. Ми всі діти Чорнобиля, переживемо і не таке. Бували і гірші часи, наш народ не зламати. Нас не подолати.
Якщо б держава дбала про нас, вона б зробила трішки по іншому. Щоб ми не збиралися по якихось кутках і квартирах, аби напитися і не дивитися свідомими очима на цю руїну. Вона б позволила зробити те, що роблять інші. Просто жити. От скажіть, коли і хто колись просто так на вихідних зібрався і поїхав відпочивати на Буковель, чи на Драгобрат, покататися на лижах. Ти ж в гори не їдеш сісти в номері і напитися і сидіти дальше і на кінці вихідних вернутися назад додому, ти прижаєш відпочити, насолодитися природою, але багато сімей їздить так відпочити хоча б на два дні, хоча б раз у два - три роки?! Звичайно ні, дехто живе, просто коло гір і в них бував всього декілька разів, або й зовсім там не бував.
Ви можете просто зібратися і поїхати в Єгипет погрітися серед зими на сонечку? Ні, не можете, вас мучить те, що б вам завтра вдягнути, що купити дитині на ноги, аби взуття стало хоча б на цю зиму. Так, перебуваючи на відпочинку ти не будеш закуплятися бухлом і хронити і горювати, що в тебе немає нічого і тобі погано… Просто державні гроші ідуть на розваги пузатих дядів, які вже давно об’їлися того м’яса і обпилися дорогого вина.  Збільшивши зарплату людям, зменшивши ціни на все, люди б стали багатші, відповідно і країна, все було б закономірно, люди продуктивніше працювали,  гідно харчувалися, навчалися в хороших закладах, лікувалися в хороших лікарнях, було б багато кваліфікованих продавців. Ну ось коли в тебе є все, що тобі потрібно.  Так у кожного, але це мінімум, ми просто існуємо а не живемо, ми просто виживаємо з того, що ми маєте. Всі бажаємо кращого життя, але коли в нас актори правлять країною, ми всі помремо в цій великій і безпорадній руїни.
Чому в нас так багато чорнозему, так багато пустих полів, на яких росте лише трава і бур’ян? Просто наші фермери, навіть важко назвати їх фермерами, бо крім сапи, лопати і граблів в них нічого немає, як вони можуть засадити поля, коли вони не можуть купити собі хліба. Коли в них маленький городець і вони все, що виросте їдуть у місто продавати, аби мати чим заплатити за житло, а самі харчуються що залишилося, або найгіршим, що на продаж не піде.
Ми можемо прогодувати пів Європи, як могли прогодувати пів радянського союзу, але влада цього не позволить, вона просто хоче всі гроші собі, а людям мізер, просто копійки, аби мали чим прикрити свої убогі тіла.  Ось такі ми вже. Терпимо знущання над нами і не кажемо ні слова, жодного слова проти своєї ж  волі і нормального життя. Так і зогниємо і цих помиях. Щодня позволяємо посміхатися і глузувати з нас, дивлячись на них щодня з телевізора. На їхні нові зачіски, мотлох, машини, дачі, підлеглих.
Але ми ніхто, ми бидло і ним будемо завжди, доки не прийдуть до влади, нові і анти комуністичні люди, які виправдають довірю в наших людей.
Так ми не сильні, ми слабкі, дуже слабкі, але цього нам не уникнути, ми слабкі, того, що не без душні. Що вихідних ми гуляємо разом, але все рідше я появляюся з вами, все рідше ви мені дзвоните і кудись кличете з собою, я вам не потрібна, просто сумно, що можна бути не потрібною людям яких ти любиш. Можливо це і не так, але все дивно, і ще дивніше стає, мене тягне до вас, але я не приходжу, я гуляю з іншими людьми і проводжу з ними час веселіше ніж з вами, ми розважаємося не зважаючи на те, що нас судитимуть що ми робимо, ми танцюємо і слухаємо різну музику, ми не забуваємо навіть про всій вигляд, хоч він убогий, але ефектний бойовий, ми показуємо з себе лідерів і богів, хоча прекрасно знаємо, що ми пусті місця серед своїх, але шукаємо нових людей, новачків, слабших за нас, хоча знаємо прекрасніше що вони кращі, ми все одно поставимо себе на перший план. Егоїсти. Чи не так? Ми просто стаємо іншими, для нас це щось не земне. Випивка, додає сміливості, ми самостійні і сильні, нові знайомства, безліч знайомств, але не потрібного тобі люду, імена яких ти навіть згадати не можеш, або ж навіть їхнього вигляду. А твої друзі в дружній компанії сидять і спілкуються про прості речі, але вони не розуміють тебе, навіщо вони тобі, коли можна знайти тих хто зрозуміє. Краще помовчати і так що не скажи вічно ти не правий. Грають місцеві гурти, всі думають які вони круті, не знаючи про них нічого, не усвідомлюючи як важко все їм дається, думають, що все так швидко і легко. Судять, проклинають, навіть осуджують за те, навіть не знаючи просто людину і ніколи не говорячи з нею, «просто вона краща, але це не правильно, кращим маю бути я». Дурість, просто дурість.