Міф
До Психеї Амур прилетів,
Щоб скарати її за вдачу.
Та, на жаль, він цього не зумів
І тепер усамітнено плаче.
А Психея? Вона ж не хотіла
Покохти на завжди божка,
Але серце її тріпотіло
І зривалася в небо душа.
Чи багато страждань, а чи мало
Перенесли Психея й Амур,
Та й тепер кожен з нас пам’ятає
Про кохання високу ціну.
І не раз я хотіла зректися
Того вічного слова «люблю»,
Та вночі шепотів мені вітер,
Що не зрікся кохання Амур.
І, коли вже несила терпіти,
Жовтий лист опадає, співа:
«Як ти можеш на долю жалітись?
Пригадай, як Психея жила!»
Ось тоді відчуваю, як сором
Не дає навіть очі здійняти
І кричить моє серце до Бога:
«Ні, я хочу, я буду кохати!»
Вересень 2003
Стихи на украинском языке
© Copyright: Татьяна Кияшко, 2010
Свидетельство о публикации №210082401108
Свидетельство о публикации №210082401108
Рецензии