Балада о мужност

Покидьків в світі дуже багато:
Гопників, ґвалтівників і всякого стада.
Вечором темним ідучи від друзів,
Причепились до тебе якісь боягузи.

Безбожне кодло, сварлива сволота,
Не бачачи далі свого брудного рота.
Бики недобиті, покидьки, труси,
Непотріб у світі, телепні людства.

Схопили зненацька, жбурнули об стінку,
Вдарившись, впала звернувши гомілку.
Біль, страх і сльози тебе захлиснули,
Чужі грубі руки під блузку нирнули.

Побачила в темряві три чорні тіні,
Крикнула гучно, що й страшно донині.
Вдар, знову біль, смак металу у роті,
Думала смерть десь поряд вже броде.

Але це не смерть, це якийся хлопчина,
Віком як ти, не пацан, не «мужчина».
Крикнув в ночі: «Ви що – очманіли!
Покидьки, тварі, вона же дівчина!»

Кинувся мужньо, почулися «мати»,
Тіні метались, було не до жартів.
Бійка, удари і кров на всіх стінах,
Світло засіяло у багатьох вікнах.

Хтось появився і покидьки змились,
Лиш ти та хлопчина одні залишились.
Люди прийшли, почали гомоніти,
«Швидка» прилетіла, щоб вас відходити.

Втратила тяму, проснулась в палаті,
Все зрозуміла, хотіла устати.
Всюди прибори, катетери, дроти,
Швидко стягнула з себе цю гидоту.

Сильно кульгаючи, зціпивши зуби
Ти вийшла з палати, пішла у нікуди,
Та серце вказало куди треба йти,
Того, кого прагнеш, найшвидше знайти.

Одну із дверей обережно відкрила,
Порхнула в палату, мов обрела крила.
Дихання враз всю тебе залишило,
Побачила його і все зрозуміла.

Обережно ступаючи по холодній підлозі,
Ти йшла до нього уся на морозі.
Простягнула обережно руки,   
Щоб не зробити шкоди, щоб не принести муки.

Торкнулась долоні, вся затремтіла
«Бідний мій ангел, бідний хлопчина».
Всюди бинти, гематоми, порізи,
Так тяжко, що й очі відводиш донизу.

Легко нагнувшись, торкнулась губами
Губ, що покрили рвані рани.
Очі закрила, сльоза засіяла,
Впала мов зірка і тяжко зітхала.

Він ворухнувся, розплющились очі,
Ясні, безмежні, як зірки у ночі.
Він посміхнувся, розбив твої грози,
Лагідним дотиком витер всі сльози.

Тяжко та ніжно узяв він долоню.
Голосом добрим мовив він томно:
«Все буде добре, добре я знаю,
Час вже настав і я відлітаю…»

Заплющив він очі, зітхнув на останок.
Можливо побачив останній він ранок.
Припала до низу, тримаючи ніжно
Долоню, ридаючи в неї неспішно.

Покидьків в світі дуже багато:
Гопників, ґвалтівників і всякого стада.
А добрих людей не так вже й багато,
Три на одного, яка ж тут порада.