Вони

Куда поділося Море Крові, колись разлите в степах моей Батьківщини? Воно висохло та стало Солоным-Озером-Мого-Народу. Нині час-від-часу несамовитці намагаються встановити на ньому світовий рекорд по втечі від реальності.

Яйцеголові мудрагелі з кислою капустою та крихтами хліба в довгих рудих бородах вигадали їм на радість Азіопу – спадкоємицю зниклого в нетрях темряви континенту, який навіював жах на весь світ. Цей плід легковажних наслідувань Платонових вигадок ледве тримається на плечах вже зовсім здичавілих нео-атлантів, що дивом вціліли в покинутых Богом степах…

Їх сини та онуки стрімко мчать зимними ночами по задубілій бруківці моего Міста на танкоподібних Брабусах. Здається, нема їх числа, бо і'мя їх – Леґіон… Вони не помічають як втрачають останні краплини життєвих сил в обіймах юних блудниць.Вони смакують тим, від чого їх чоловічки звужуються до размірів макових зерен. Їх сім'я – пусте. Їх нивы родять кужіль.

Вони вийшли на лови навіть не підозрюючи, що їх відгодували саме для ловів. І саме зараз на них спустять з цепів Хортів Князя Світу Цього...


© Валентин Лученко 2003 - 2010