Напевно я не відпочину.
Ти врала сон забрала сон, забрала днину,
Мені на світі вже не жить.
Любити хочу, хочу не любить.
Я став як те маля незряче,
Лежу і стогну, стану — плачу,
Бо ти незнанна і далека.
Не маю крил і не лелека,
Щоб міг здолати далечінь.
А ти, здається, наче тінь
Завжди кружляєш біля мене.
Твоя краса, як світло денне,
Вражає очі і на смерть вбиває
Усі думки. Я лиш тебе бажаю,
Відчути той солодкий гріх
Шаленства плотських ніжних втіх.
А може це лиш іграшки любовні?
Слова пусті?.. Та ні! Слова ці повні
Стражданням дивного поета.
Хоча ти в мене тридцять третя,
Хоч в ноги падав не одній
І клявся вірним бути їй,
Але як день чи два проходив
Я знов шукав нові пригоди.
А тут з'явилась ти. Не розумію,
Чому так думаю і мрію
Вже більше тисячі ночей.
Вина в вогні твоїх очей
Й твій сміх стривожив середину.
Напевно вже ніколи не спочину.
Напевно я не в дпочину
© Copyright: Авис Винд, 2010
Свидетельство о публикации №210090901139
Свидетельство о публикации №210090901139
Рецензии