Легенда любви

Колись давно, а може зовсім недавно жило два серця, самотніх , трохи дивних та може найкращих у світі . Два янгола чорний і білий . Один напівбог ,інша дияволиця. І білий янгол жив на небесах ,у їхньому вічному спокої. Молився господу, допомагав  віруючим, загортаючи їх крильми і відганяючи горе. Вранішнім сонцем він всміхався новонародженим, вінчав закоханих ,проводжав у останню путь . Його погляд  знищував будь-який сумнів і плекав надію . Та на відміну від білого , чорне завжди лишається чорним . Дияволиця була далека від неба --- вона жила поміж людьми, караючи та б’ючи їх почуттями, проклинаючи їхнє щастя . Її душа страждала адже була на напівлюдською ,а великі зелені очі завжди палали пекельним вогнем що гартував серце . Що хотіло це чортеня Вона сама не розуміла. Живучи одним днем їй було однаково хто правий ,а хто ні . Вбиваючи . вона лише вбивала і насолоджувалась болем своїм і своєї жертви . Засинаючи вона бачила страшні сни гірш од пекельних мук і страшний крик виривався з її грудей ,а просинаючись вона все забувала. Це було її прокляття : сама проклята і приречена проклинати інших. Смерть від її руки була найстрашніша. Люди боялися її і нарекли її – Ата , та що дарує божевілля.
Отак і жили ці два серця по різні боки світу. Один лікував те , що знищувала інша. Так тривало роки ,епохи ,цілі тисячоліття. Та нічого не вічне – ні спокій ,ні рівновага , ні самотність. Стало не спокійно на землі ,До людей прийшла війна і голод , а згодом завітала і чума. Вона , як шакал , прийшла поживитися тим що лишили їй попередники. Людство гинуло .І здригнулися небеса ,прокинувся Бог , спустився на землю і сказав:
--Хай явиться месія ,мій син від земної жінки,що вмре за всіх людей страшною смертю яка врятує їхні душі.
І народився месія , Ісус. Пророцтво Бога збулося . Та Ісус знав про свою долю і не хотів вмирати . Незадовго до смерті він зустрів Іуду ,старого шахрая що заробляв на життя чарівною брехнею та усіляким крамом. Та незважаючи на це , стариган володів багатьма магічними секретами, один з яких був секрет воскресіння. Це вміння хитрощами і вивідав напівбог у Іуди. Та злякавшись що «чарівник « його продасть, Ісус домовився зі слугами Сатани: їм душа Іуди , а месії таке потрібне мовчання.
Відчувши полум’я пекла вирішив шахраювати до кінця — він повісився , таким чином не віддавши свою душу ні Сатані ,ні Богу, а лишившись навіки на грішній землі . Тим часом Ісус воскрес – у людей з’явивсь новий Господь і вселенська рівновага була порушена. Не отримавши душі Іуди Сатана оскаженів і диявольське військо прокотилося по землі . Не маючи вибору ,Бог забрав Марію і Ісуса на небо , простивши та благословивши він визнав їх сім’єю. Після цього почалася священна війна між раєм і пеклом – Сатана вимагав кари для Ісус - грішника , але святі завжди праві,одповідав йому Бог. Чи один чи два Боги та чорного завжди більше. І полилися ріки крові. Вбивали святих і грішників, палав вогонь і лився холодний дощ. Чулися крики і сміх переможців . Наче прокляті вбивали навіть апостоли і Бог . І плакали і каялися слуги диявольські  , втрачаючи один одного. В цій війні Сатана втратив сина і криваві сльози цілу ніч лилися на його могилу. Тисячу років йшла війна і не мало значення де свій де чужий – всіма оволоділа жага убивства. Нарешті все стихло . Не було ні переможених , ні переможців. Кожен зализував у кутку свої рани. Очманілі люди нарешті наважились вилізти зі своїх печер, в яких вони переховувались увесь цей час . Нічого не пам’ятаючи і геть дикі вони почали все спочатку. Війна скінчилась . Лиш нескінченний рів до країв заповнений тілами та зграя круків що літала над ними – ось і все що лишилося . І настала ніч , глуха та темна. Тиша – адже Диявол втомився вбивати ,нема місяця – адже Богу нема на що дивитися бо усе мертве.  Лише дві істоти насмілилися лишитися біля страшної ями у цю ніч – янгол і божевільна Ата. І стояла дияволиця на краю прірви . Чи раділа кінцю війни ? Вона не знала . Та цієї ночі  вона не зуміла заснути і згадувала свої жертви. У чорній рясі і з обгорілими крильми і страшними божевільними очима – таку побачив Ату янгол,що стояв по той бік прірви. І глянула Ата на свої руки з яких капала кров – страшний зойк вирвався з її грудей. Як слабка жінка , впала на коліна і з очей дияволиці покотилися сльози , людські та болісні.
Жаль , гострий жаль охопив серце янгола. Повільно ступаючи по трупах , янгол перейшов на інший бік ,ніжно і лагідно торкнувся обличча і плечей Ати  і зазирнув їй у вічі . Його очі ! Ніколи вона не бачила таких очей і погляду . Великі , сірі як небо перед дощем , з довгими віями , вони наче лікували їй серце і душу. Не існує таємниць коли чоловік і жінка такі самотні. Ще мить і рука Ати торкнулася його щоки . Їхні уста злилися у поцілунок . Торкаючись довгого каштанового волосся Ати , янгол обіймав її крильми .А навколо все змінювалось : з’являлися кольори та хвилі світла – то було саме кохання , що благословляло дивну пару. Словами янгол розбудив кохання у серці дияволиці . Її руки вивчали кожну частинку його тіла насолоджувалися цим. Янгол обіймав ту жінку що вже стала тою половинкою що так бракувало увесь цей час. Забувши про все на світі їхні тіла і душі злилися у єдине . Легкими рухами янгол наблизив Ату до щастя і з вуст обох вирвався стогін ,що сягнув небес . Два прекрасні тіла лежали стомлені , але безкінечно щаслив і. Блаженні хвилини спокою , і хвиля пристрасті знов захопила їх. До самого ранку закохані залишались у полоні любові… Зійшло сонце , і янгол полетів на небо . А Ата знов все забула. Вдень янгол страждав у розлуці з коханою .А Ата знов вбивала біллю не пам’ятаючи нічого. Та щойно на землю спустилася ніч Ата все згадала і знов прийшла до прірви , де чекав її янгол. Кожен рух ,кожна ласка були ще кращі. Так проходили дні ,тижні . Та однієї ночі Ата повідомила своєму коханцеві щасливу звістку: вона завагітніла. Янгол обійняв свою любу , пригорнув і вони як птахи закружляли у чарівному танці любові.
Плинув час і дияволиця народила. То було дивне дитя , ввібравши в себе і чорне і біле воно являло собою надію всього світу. З’явившись на землю ніччю , дитина , як маленький ліхтарик освічувала їхню любов закоханих.
Та настав день ,що викрив плід нічних зустрічей. І узріли дитину і Господь , і Сатана . Узріла її і Ата . Божевільна ! Нічого не знаючи і не бачачи Ата вбила своє дитя ,роздерши його на шматки . І гнівавсь Господь,і реготав Сатана!І плакав ,гірко плакав янгол над очманілою від вбивства Атою і своїм мертвим сином . Де падали його сльози там виростали прекрасні сині квіти . Ці квіти ростуть до сих пір , пам’ятаючи що сталось.
Насміявшись вволю ,Сатана покарав Ату перетворивши її на людину і лишивши їй усі спогади – погані і добрі . А Бог не простивши їй вбивства дитяти послав їй сліпоту і бідність .І пішла Ата землею – голодною ,напівголою жебрачкою . Кожен хто бачив її, гнав від себе , до кого зверталась вона – той кидав в неї каменя . Не мала вона спокою – біль гриз її душу. Бачачи все це з небес янгол прокляв Бога . Спалив крила і зійшов на землю людиною . Знайшовши Ату він дав слово ,що завжди буде поруч . Вклонилася Ата йому як Господу , адже він був її Бог,її любов ,її надія – а вона його душа .І пішли вони разом шляхом вічності , шляхом буття . Сліпа і її поводир. І була в них радість , і діти ,і спокій – адже що їм до неба коли вони мали кохання . Смерть не з упинила їх щастя бо цілого життя їм було замало щоб насолодитися один одним. Так і літають вони межи людьми ,розповідають про свою любов та надихають інших