недопоц1лунок або поц1лунок перший

трохи відвертості. ну а шо??   з усмішкою. зі щирою, привабливою, захопленою та водночас гідною усмішкою, якої в мене вже давно небуло.. ти також усміхаєшся, це найкраще, що я коли-небуть бачила. це усмішка вдячної але самосвідомої особи, не сором.язлива і показана саме в той (потрібний) час. усмішка згуби та святості. усмішка янгола, якому контраст між білими крилами та смаглявими лопатками дає дозвіл на все в цьому світі.. той день був прекрасний зі своїми випадковими дотиками, відверто замовчаними словами.., зі затриманими в повних легенях дотиками, які закипають та каламутяться перш ніж вийти на зовні. достанеш гривню в кармані? ага. в такі моменти рідко хочеться повертатись додому... от краще б в нашому світі казки ( мультіки )ніколи незакінчувались , добриє (зубниє) фєї існували, а квартири наших мєчт коштували по сто гривень. але ж ні.. додому.. зупиняєшся.. розвертаєшся різкіше, ніж хотілось би і притискаєшся блаженними губами до мого рота. зустрічаю тебе напіврозхиленими , схвильованими вустами і притуляюсь ще міцніше. я незмогла. незмогла продовжити цей поцілунок, зробити його глибоким, справжнім і остаточним. я вперше в житті ганебно звернула навіть не з півдороги, а з-під самісінької фінішної стрічки. я просто пішла, одразу ж зіштовхнувшись зі своїм протиречивим, бурним та хвилюючим торнадо почуттів. зомбовано рухаючись вперед, я зрозуміла, шо незворотність таки впіймала мене. реакція в одну дію. необоротна реакція. це було немов галюцинація. немов наркотична дія: кожен мій немічний, дездійний крок був не лише кроком до мого дому, а семикілометровим стрибком за обрій від нездійсненної мрії. і чого мені тоді відшибло пам.ять про те, що треба робити після того, як торкнешся губами інших, завмерлих в очікуванні губ? я не змогла б повернутись і сказати : *дубль два* . небуває першого поцілунку з другої спроби. і оце я тут подумала.. коли ти тільки прямуєш до огось виплеканого своїми думками та мріями, до чогось пристрасного та жаданного, то цей шлях чудовий, навіть якшо на прикінці тебе нічого не чекає. ти можеш щодня дурити собі (людям) голову, вигадувати безліч доказів того, що мрія стала на пів кроку ближчою, і бутии від цього задоволеним, як накурене доброю коноплею рожеве слоненятко, але якшо ти дійшов до свого найпотаємнішого бажання і ступив: знай. твій час зупинився.. думаєте на цьому все закінчилось? на перехресті невикористаних можливостей? ) о, ні! моє серце, виявилось боягузлеве мов морське кОтеня, але причепливе, мов польовий реп.ях ) все лишилось на свому місці)) тепер об.єкт болючого, жаданного та самодокірливого обожнення був в цілком моєму розпорядженні)
і да. це був найнеочікуваніший поцілунок в моєму житті. недопоцілунок.