а ти напиши... напиши який я нестерпний

людина має пробувати себе сама з таким точно новачком, бо інакше неможливо знайти себе, можна тільки назавжди поселити когось у собі... мені здається, що ти в мені. як імплантант. вживлений..ти заглибоко поринув у мою виставу для двох. ти загрався у загравання і раптово дав мені шанс. іншого шансу вже не буде. боягузи не заслуговують на такі привілеї*. в мені завжди буде куточок з відсутнім часом.. в якому я вічно стою і дивлюсь на свою мрію, яка стоїть просто переді мною і дивиться на мене своїми вологими очима.. і єдине питання: чому я не можу схопити свій скарб і втікти геть коли він вже так близько....я зовсім нерозумію хто ти. хто ти для мене. невірю в твою закоханність чи просто зацікавленість. так само як і не вірю в твоюхолодність чи байдужість..я зовсім незнаю як ти до мене ставишся і не впавнена що хочу це знати. інколи я бачу як крізь твоє обличчя поступає інше. обличчя-маска.. холодна, прекрасна, моторошна маска істоти,яка дуже багато знає, але рідко в цьому зізнається.. і тоді ти зі своїми маленькими хитрощами вовтузишся в мене під ногами і прикидаєшся недосвідченим аби залякати мене, аби ще трохи поломати комедію та погратись в * маніпулюваня моєю поведінкою*. в такі моменти мені стає моторошно й холодно.. ніби мене , як маленьку насінинку вилущили з тіла,як з лушпиння і поклали на якийсь великий камінець, щоб краще мене дослідити*.але то буває рідко. коли ти поруч мені нехочеться сексу. мені не хочеться прийти і несподівано ковзнути до тебе під ковдру й асимілювати твоє струнке, розкішне та розморене тіло.. мені просто хочеться бути поближче. це просто фізичний голод з твоєю присутністю....мені хочеться постійно вдихати запах, який оселився на твоїй оксамитовій шкірі, і мене доводить до нестримного блаженства те, що я тепер трошки пахну тобою. звичайний. в тобі зовсім немає сором.язливості. як на мене сором.язливісь розїдає красу, мов сірана кислота. в тобі ж цього немає.голос хрипкуватий. зовсім трішки. тембр не високий , не низький. стандартний. але від цього стандарту мене вивертає.. погляд. твій погляд жене моє тіло без помітних зусиль туди, куди сам забажаєш, і коли забажаєш.. жене так старанно і невблаганно як фари автівки на нічній дорозі женуть вперед очманілого від жаху зайця. і я навіть впевнена, що ти навіть нездогадуєшся про свою безмежну владу, але я відчуваю її весь час, мало того, я навіть навчилась приречено ловити кайф від того, як неконтрольовано та слухняно моє тіло виконує всі твої забаганки від одного твого погляду... а як відгукується кожне твоє слово та рух в моїй свідомості....... в твоїй присутності втрачаю контроль над мімікою. породжуєш в мені рівне та стабільне збудження. я знаю в тобі всі небезпечні зони: ключиці, вигин шиї до плеча, яремна западина, живіт, а ще вени на передпліччях . ну і губи само собою. і ця твоя шкідлива звичка облизувати губи. самісіньким кінчиком язика. ти її непомічаєш, я знаю) о, чорт. губи. коли їх бачу, відчуваю як за декілька секунд всередині мене раптом швидко зривається з місця, в кілька вправних стрибків досягає обраного об.єкту і ось я вже впиваюсь поцілунком сильних щелеп в ці красиві, різко окреслені та вічно недосяжні губи.. я завмираю не в силах повірити, це таки сталося... я ніби вже і власними губами, зубами, язиком знаю що сталось, але тут таки прихожу до тями і розумію.... що не сталося нічого. це лиш просто той страшний і могутній звір задивився на тебе крізь мої зіниці.
отож я виробила своєрідну техніку безпеки: дивитись на тебе часто, але не більше кількох секунд. такий собі погляд сумління. помагає, тіки тре* бути постійно в напрузі.