тв1й запах? абсурд

даремно я сьогодні щось планувала. в кожній каві живе морський котик. він майже ніколи не виринає. майже ніколи не показується. його просто пізнають по запаху. по такому нестерпно - тягучому запаху.. до болі знайомому.. рідному.. але ти нічого спільного з ним немаєш. кидаюсь в крайнощі. гадаєш, так просто бути морським котиком? видали мої фото з свого телефону. я там в новенькій футболці але з зів.ялим обличчям.. довго чекатиму на повернення.. мов кішка. хмари наповнені вогким снігом..пильно вдивляються зорі на своє відображення на землі.. втратити набагато важче, ніж здається на перший погляд.. більш того, коли довго тримаеш в обіймах-тиша ніколи не сягає нульової остаточності..море ніколи не вийде за межі коли, накресленого крейдою.. звикаєш.. а потім людина розчиняється в тобі.. як химера.. привид. і вже ніколи не з.явиться.. а ти стоїш.. обіймаєш повітря.. думаєш, твоя тінь ховається вдень від сонця??? вона ховається від тебе.. що робити? крізь розп.ялені зябра вагітного неба я бачу ніщо*. воно нагадує твої смс. парюсь стосунками або їх відсутність. стає нестерпно легко. в голові ... ааарррр... одні питання.. скільки заговорених подушок можна було набити жіночим волоссям, яке ти віддираєш на гудзиках своєї сорочки?? скільки кілків жіночого приворотного зілля вбито в твої легені?? кільки горя готові поглинути ті, які ковтають твоє серце?? ти мій бідненький! добре що ти рахувати невмієш! пе.ес. і чо* ці феміністки тільки про себе думають?! так от. одного разу мій телефон захворів на пневмонію. і одного сірого понеділка він все-таки помер. дуже раптово (типу колись смерть поступово приходить. ) від голоду світ став не такий терплячий і жахливо боліла голова. я маю анальгін і гарячу ванну. але останні козирі звичайно за тобою, дякую за гнійний сніг та бридку погоду, любий=*. я стояла посеред кімнати і намагалась впізнати це нове відчуття. все було на стільки нове і невідоме, але водночас щосьь дуже знайоме мені... так ніби твій ліпший друг змінив стать і приперся до тебе додому у вигляді чарівної незнайомки.. відчуття таке, ніби хтось дуже злий та суворий заборонив мені пересуватися, а всі мої нутрощі перетворились на пустоту. і ніби при якихось рухах ця пустота все блище і блище підступала до горла.. так ніби цей *хтось * був абсолютно вбивчим для мене та всього світу.цей примусовий практикум тривав десь до 6ї години, аж поки його не прервав стук у двері (постійно у мене дзвінок заїдає). стук був не дуже тихий але якийсь стримано-ненав.язливий. я вмить зрозуміла хто стоїть по той бік дверей.. моєю здивуванню не було меж, коли в мить в середині все закипіло. так як кава. стоїш над нею, чекаєш.. тягнешся за кружкою - а кава вже збігає.. так і в мені. моя кава сягнула крайніх меж. поки я йшла до дверей, так ніби недосвідчений канатоходець, в мене вселився якийсь дивний страх активного руху.. відчиняю двері. Абсурд. повний Абсурд... помилилась.. не ти..
ти став тим, хто повернув мій телефон з зимової сплячки і залишив свій запах в моїй квартирі назавжди. втрачати не так легко..