перетин

 одного ранку, відкривши очі, я відчула що в голову постукало щось не те.. перша думка.. не про тебе. рвучко відхиляю ковдру і ступаю ногами у новий світ. я стрімко почала втрачати саму себе. чого не я? нехай я не така порочна і цицьката як вона, зате безперечно тепла, жива і географічно близька.. ну чим не кандидатка на посаду богині?? з того дня твоя присутність почала перетворювати мене на пластикову ляльку. я завжди відчувала в собі дар: вміння займати потрібне місце в світовому інтер.єрі. я завжди доповнювала композицію*. довершувала*. блискавично вживляла своє їство в ландшафт. тепер я фізично відчувала як ця безцінна риса витікала з мого тіла, як пісок крізь пальці. кожен мій рух був наче подряпиною на тілі світогляду інших. так наче я лякала своєю присутністю тих, хто підійшов до мене надто близько. щоразу я намагалась себе вправити в потрібне місце як вивихнутий суглоб, але мені цього ніколи невдавалось. я панікувала. все так тупо. я впереше почала відчувати що мені некомфортно. я незнала куди подіти руки, я стала поправляти на собі одежу, пригладжувати волосся, поправляти макіяж.. в моїй сумці з.явилось дзеркало. сівши, я міняла позу кожні дві хвилини. щось так рвучко змінювало мене! я почала ловити себе на думці, що я думаю про свій зовн. вигляд, якого чорта? я перестала чути своє тіло. незнаю помітив ти в мені ці зміни чи ні. може не помітив а відчув. а може ні. я ніби розчинялась в тобі. ніби перетворювалась на парфуми і пронизувала тебе наскрізь. самої ж мене там небуло. кожна моя спроба згодувати всесвіту себе нову закінчувалась повним провалом. весь цей пафос переливався за обрій. мені хотілось кричати та ревіти(і десь там, глибоко в середині так воно і було) але я намагалась знову і знов.. і все більше ставала схожою на пластмасову маріонетку в руках вправного лялькаря.
в усякому разі твоя поведінка не змінилась. все було ок. справжні жарти, милі погляди. світ поглинав мене. мою несправжність. все окей. все котилось до бісової мами.