всесильний демон краси

все починалось зовсім не так, як я того собі бажала. і мої широкі окуляри в білій оправі якось чіпляли всіх в той день. не про те. розуміючи, що сонце обливає ультрафіолетом кожну клітину тіла - ближче до води. знаходитись поруч і в повній свідомості - нереально, ТОМУ свої, такі ненависні всіма окуляри я все ж таки наділа. лишилась на березі. на одинці зі своїми мерехкотливими переживаннями та імульсуючими думками спостерігала цей феномен еротичного мистецтва, цей до оскоми банальний і до судоми зворушливий образ. твій образ. намагаюсь відводити очі і робити серйозний вигляд, щоб хоч яккось зменшити свою агресивність..дивлюся, як ти виходиш з річки, поблискуючи від закохано прилиплих краплин води до шкіри, якось тваринно обтрушуєшся, твоя хода мимовільно стає повільнішою і рухи граційними. ти наближаєшся до мене і тут я розумію, що страшенно хочу плакати. хочу вити по - вовчому. ревіти від пекельного , нестерпного захвату і солодкої неможливості доторкнутись. з кожним кроком тебе все краще видно. ти йдеш ліниво та розслаблено, так наче пісок зовсім не пече тобі в ноги (ну звісно. ага. він просто лиже твої стопи шорохуватим язиком) врешті ти підходиш до мене. близько - близько. так, що аж мені доводиться боляче вигнути шою, щоб ти пронизав мене кожним струменем свого погляду. посміхаючись тобі, відчуваю себе ніби на рентгенівському знімку. ти посміхаєшся у відповідь. краплі води прокладають свій нерівний, п.янкий шлях твоєю небесно-ніжною шкірою..твої запаморочено - витончені, але пружні м.язи виблискують на сонці. твоя усмішка не залишає шанців. ніби говорить : ось я, дивись на мене без остраху. і я , вкладаючи у свій сміх всю вдячність та поспіх ще раз проводжу по твоїй постаті вже інший, відвертий та ніжний, сяюий погляд обожнення. і під променем цього погляду твоє тіло на долю секунди постає у своїй справжній, непристосованій но цього світу й для моїх недосконалих очей красі. це вже занадто. в середині мене щось вибухає і поширюється зі швидкістю світла. хапаю ротом повітря. щось зовсім невідоме охоплює мене, зв.язує руки і пальцями здавлює горло, щось могутнє та темне вміє перетворювати мене на тварину з видовженими очима. і тут цей могутній вибух виривається через кожну пору, через шкіру, через м.язи.. крізь кістки. через секунду світла фіолетова хмара охоплює постать твого тіла. а я відчуваю в горлі задушливий ком.. і незнаю, чи то мені хочеться плакати, чи то запитати, які у тебе плани на вечір...   
але все ж таки ти лише м.ясо