Мовою тiла

Звичайна. Звичайна вісімнадцятирічна дівчина. Нічим непримітна, нічим не яскрава, ні для кого не цікава. Де б вона не була і що б не робила, вона є тою, ким її хочуть бачити. Але є одне місце, де вона може бути собою чи тим, ким хоче бачити себе....Пристрасною, ніжною, різкою, незалежною...Кожного вечора вона приходить туди, де на двох стінах дзеркала, а навпроти - два широких вікна і мовчки говорить...Розповідає мовою тіла те, що не може сказати словами....
 В той вечір їй було як ніколи одиноко. Йшла по мокрих від осінніх сліз вулицях, вдихаючи самоту. Вона йшла туди, щоб знову спробувати  поговорити про любов, щоб станцювати почуття... Щойно біля неї пройшов симпатичний юнак і посміхнувся їй. Серце на мить ожило, але ж ні....Та посмішка була її уявою. Як завжди.
Ось і зала, ось і рідні дзеркала...Сьогодні п"ятниця, а отже нікого окрім неї тут не буде. Вона стала собою і включила лише одну лампу...Перші звуки латинської румби і її мовчазна  розповідь почалась. В кожному її русі, в кожному повороті було чутно крик одинокості і відчаю...Цей танець для двох, цей танець - безслівна бесіда, а не монолог! Цей танець -  пристрасть! І він єдиний, який вона ніяк не може розповісти...Вона щоразу намагається, але щоразу замовкає на піврусі...Не вистачає співрозмовника...Знову спроба і ...нарешті почало виходити! Вона відчуває,що хтось її розуміє...Але хто? Звідки? Відчуває свою руку в чиїйсь руці, підтримку...Невже це знову її уява??? Але це занадто бурхливо. Ось вона відкривається і бачить свого співрозмовника - абсолютно реального і  їй знайомого - юнак з "уявною" посмішкою. Вони розмовляють про любов і розуміють один одного з півоберта, з півруху. Жорсткість, напористість і чіткість їх беззвучних слів змінювались на ніжність, плавність, мелодійність. За цим німим діалогом вони провели 2 години, 120 хвилин, 7 200 секунд. Вже час йти додому, і вона намагається зупинити потік рухів. Врешті, замовкає першою...Він розуміє її нерухомість-мовчання, і з посмішкою йде до дверей...Біля виходу повертається і все таки порушує тишу однією фразою: "Завтра продовжимо розмову." Йде геть.
Вона залишається на одинці, але не самотньою.;