Смуток

Так, ти мене спіймав, мій смуток, тримаєш міцно, і немає порятунку,
Я не шукатиму де вихід, не знатиму собі притулку.
Залізні руки, сталеві грати – ось це і є тюрма,
Не виграти і не програти, вже все дарма.
Я наодинці із собою, і гіршої немає кари,
Мені нема ніде спасіння, мене чатують скрізь кошмари.
О Господи, коли цей жах скінчиться, за що мені така біда?
Час не пливе, лише мимо мчиться, життя – крізь пальці мов вода.
Вода в моїх словах і римі, пливу собі, куди несе,
Сама собі чужою стала, і хто ж мене тепер спасе?
Нікому я здається, не потрібна, так пусто і лиш морок обіймає,
Пусті години, день пустий, коли тебе немає.
Німих страждань пробач мою напругу, ти бачиш – я сама собі не рада,
Щоб стати знов собою, я не знаю, яка мені потрібна вже порада.
Пусте! Забудь, і я сама забуду, піду стрибну в вікно, привіт, зима!
Може на тому світі спокій я здобуду, хоча я й знаю, що це теж дарма.
О Боже, ти мені життя даруєш, а я мов та свиня, гордую ним,
Прости мені, не вір пустим словам. І все розсіється колись, як дим.
Мій смутку, я тебе плекаю ніжно, спи, засинай, співаю колискову,
А я піду зробити щось, поки я вільна, поки ти не захопиш знову
Моє самітне серце диким звіром, мою шалену душу не вполюєш влучно,
І знов тоді сама собі не вірю, і захищаюсь сміхом штучним.
Все добре, все гаразд, затихла буря. Радітиму тому, що в мене є,
Таке гидотне, і таке прекрасне, бо єдине, у мене є життя моє.