Хвилини життя

Знаєш, є такі хвилини з дитинства, які ніколи не забути...Це запах чайної троянди після дощу, а на ній рясні крапельки дощові. Обважіле гілля верб та осокорів. Піднялася в Росі вода, важкі дощинки б'ються об воду, вона закипає, а ти сидиш під вербою, прихилившись спиною до сухої кори, густа крона не пускає дощу, тобі гарно і затишно і ти любиш це важке темно-бузкове небо, ці луки за річкою з густим сіном та зеленющою пашею.

Кругом тебе чарівний світ  з русалками та небіясниками. Ти їх не бачив, але добре знаєш що вони є. Трішки страшнувато буває, коли сам купаєшся, бо вода глибока, а хто там в глибині живе? Видрами хоч і лякають, але хто їх востаннє бачив? А русалку, яка колись манила дядька з клунком за спиною, який не вірив ні в Бога, ні в чорта, добре уявляєш. Бо вона була дуже гарною і зовсім без хвоста риб'ячого, але простоволоса та чорнява. Та така гарнюща, що дядько від такої чудасії аж перехрестився (чи не вперше в дорослому житті). А вона і зникла... Мабуть хреста злякалася. А може чогось іншого. Того, чого не мало бути в голові кремезного та вайлуватого дядька Петра, який потім помер в Голодовку...