Ось і знову осінь прийшла в наші гори. Тумани. Холоднеча. Сльота. Самотність.
Нарубаю дрівцят, розпалю в печі, присяду на часинку біля вікна – наслухатиму, чи не йтиме хтось повз моє обійстя, чи не загляне якась жива душа на димок, щоб обігрітися та й побесідувати про се-те...
Нема. Нікого не видно й не чутно.
Гірка самота облягає душу, наче туман гірські верхи.
Невже прийдеться не тільки перезимувати, але й звікувати отут, на обочі, нікому не потрібним, зайвим самому собі...
Вот опять...
© Copyright: Иван Зубарь, 2010
Свидетельство о публикации №210102000698
Свидетельство о публикации №210102000698
Рецензии
Одиночество никого не красит, к нему невозможно привыкнуть и страшно с ним жить в старости. Но, куда детъся?
Григорий Кузнецов 01.06.2016 18:33 • Заявить о нарушении
Григорий Кузнецов 01.06.2016 18:33 • Заявить о нарушении
Да, страшно, Вы правы, уважаемый Григорий.
И некуда деться. Надо жить. Спасибо Вам за отзыв.
Иван Зубарь 02.06.2016 08:53 Заявить о нарушении
И некуда деться. Надо жить. Спасибо Вам за отзыв.
Иван Зубарь 02.06.2016 08:53 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 23 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.