Третiй жмуток 8

Іван ФРАНКО

Третiй жмуток 8

Я хтів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить,
Хотів зусиллям власних рук
Здобути вихід з страшних мук.
Хотів я вирватись з ярма
Твойого чару - та дарма!
Зусиллям всім наперекір
В мені трусливий підлий звір
Бунтуєсь, плаче, мов дитя, -
Сліпая прИвичка життя,
Прив"Язання до тих кутів,
Де я не жив, а животів,
До праци, що з"їдає дни,
А замість рож дає терни.
До того краю, що, мов смок,
Із серця ссе найкращий сок.
Аж висхне віра в нім жива, -
Тоді отрути долива.
Я чую се - не варто жить,
Життям не варто дорожить,
Тебе утративши навік,
Я чую се - єдиний лік,
Се кулька в лоб. Та що ж хитка
Не піднімається рука.
Увесь свій жаль, увесь свій біль
Хтів я в одну звернути ціль,
В один набій страшний, як грім,
Зібрать свою всю силу в нім
І вилить голосно, мов дзвін,
Остатній спів, страшний проклін,
Такий проклін, щоб мерзла кров,
В ненАвисть зстилася любов,
Змінялась радість в темний сум,
І щоб краси не бачив ум,
І щоби уст цурався сміх,
І від повік би сон відбіг.
Тюрмою б весь зробився світ
І в лоні мами гиб би плід -
І сей проклін, душе моя,
Хотів на тебе кинуть я
За насміх твій, за весь той чар,
За той болючий, клятий дар -
З тернових колючок букет.
Та в серці мойому поет
Бунтуєсь, плаче, мов дитя,
Для нього ти краса життя,
Струя чуття, пісень пора -
Проклін у горлі завмира.