Колоди, повнi спогадiв про щастя...
Колоди, повні спогадів про щастя бути деревами,
які бродять по минулих літах
під сумне шумовиння зимових вітрів,
мерехтіння теплих яскраво-сонячних весен,
під пружними ударами гострих дзвінких сокир
ставали світлими, пахнучими свіжою живицею, брусами.
Бруси ще віддавали солоним духом чоловічого
поту, що краплями всотувався в ясно-багряні
стесані боки деревини.
Удари гули та співали по гінких стовбурах.
Десь поряд, в руках майстрових, подзенькували
скоби, товсті ковані гвіздки, готуючись
до якоїсь незнаної місії творення,
будування чогось значущого, того що
було вже сотні років передбачено, виміряно
і роковано до сповнення долі…
Скривавлені руки спочатку несли, а потім
були навічно прибиті
до Хреста нашого спасіння.
© Copyright: Борис Смыковский, 2010
Свидетельство о публикации №210102501067
Свидетельство о публикации №210102501067
Рецензии