Дом на песке. Перевод книги Н. Николаевой. Глава 2

      Автор:Надя Николаева.
      Перевод на украинский язык Марины Захарчук.

               
                БУДИНОК НА ПІСКУ.


     Борис Ревякін по суботах намагався ближче до вечора напиватися, щоб не бачити той самий кошмар. Начебто він потрапляє  в ліфт, що везе його глибоко вниз. Це нижнє приміщення не можна назвати першим поверхом або  підвалом. Так собі, виразно невизначене місце десь там, унизу всього. Це місце нагадувало занедбану кіностудію. Замість того, щоб мирно лежати на полиці й очікувати перегляду, кліпи постійно демонструвалися на стінах студії. Кожний завжди на своєму місці й завжди той самий сценарій. Завжди той самий актор на кожному квадратику екрану народжувався, жив і гинув неприродним способом. Ні, ви не помилилися, саме квадратику, хоча в кінотеатрі звикли до прямокутного екрану. Так то в кінотеатрі й вигадка. А це в темпоралі, у квадраті. У сні Борис розумів, що цей кошмар — усього лише влучення в крапку зупиненого часу. Поки потік часу перебуває в сфері життя, він обертається й сприймається, як коло. Зупинене коло - воно й є квадрат. Така в слідчого Бориса Сергійовича була робота. Розбиратися, хто зупинив час. І, якщо вийде, зупинити час тим, хто винен у цьому. Зібрати факти й посадити злочинця у в'язницю. Це вдавалося не завжди. Бували дуже складні й заплутані випадки. Борис Сергійович не міг це відкинути відразу, як кажуть, зациклювався, приймав близько до серця чуже горе. Тому воно й висіло у нього в підсвідомості в такому вигадливому вигляді. За багато років його роботи слідчим, нерозкритих злочинів накопичувалося усе більше. Це споруда  із чужих поламаних життів знайшла своє місце у всесвіті Бориса. Зайняла кругову позицію й волала, волала. Кожен кліп показував свою трагедію, кожен герой  намагався кричати голосніше, щоб його почули.  Ріки крові. Гори трупів. Усе, що бачили очі Бориса Сергійовича. Усе, що закарбувала  пам'ять. Все це молило й просило про своє. З кожним новим слідством  Борис усе більше напивався, щоб не бачити цей ліфт і підвал. Допився до того, що його відправили на заслужений відпочинок. До цього відсторонили від роботи й пробували лікувати в психіатричній лікарні. Але це не допомагало. Тому, що жертви просили його про допомогу, начебто він — Бог. Борис так все це й пояснив лікареві. Лікар так все це й відбив в історії хвороби .  Написавши: Бог Борис. Бог Б. Так його й представив у палаті «Наполеону Бонапарту» й « Володимиру Путіну». Чомусь  Наполеон і Володимир  не розчули  ім'я нового друга й назвали його Боб. Він відгукнувся. Так він став Бобом. Так він став пенсіонером. Так він став незалежним детективом, якого знали всі. Допускали здалеку спостерігати за розслідуваннями. Повідомляли, якщо траплялася  цікава нагода. В основному, якщо це був висяк. Нікому не хотілося возитися з явно нерозкриваною справою. Де було зрозуміло, що щось не так, але не було зацікавлених осіб, щоб розкрутити й розібратися. Але було по по-людському цікаво: що ж це таке?


     У суботу, ближче до вечора, поки Боб ще не встиг напитися, йому подзвонив знайомий паталогоанатом з моргу й попросив приїхати. Подивитися на загиблу жінку з дитиною.