Тобi..
Образи стають яскравішими з кожним ковтком червоного трунку. Через пару годин тобі стає легше, все лихе і важке стирається з твоєї свідомості. Врешті ти засинаєш з розгорнутою книжкою, пустою пляшкою на підлозі, скрутившись як немовля і заховавши руки собі між коліна.
Раптом ти рвучко відкриваєш очі і розумієш, що тобі потрібно. Піднімаєшся і стараєшся серед туману в голові та очах знайти телефон. Стаєш навпроти дзеркала і телефонуєш мені. Я беру трубку, заклопотаний і трохи заспаний в маршрутці. Ти запитуєш як я і що робитиму сьогодні, ставиш мене перед фактом, що їдеш до мене. Сама ж ти нікого й ніколи не пусала до свого будинку. Я ледве встигаю переодягтися як ти вже стоїщ в дверях. В твоїх руках печиво та печені яблука з сиром твоєї домогосподарки. Лукаво посміхаєшся, заходиш в кухню. Ти знаєш де все знаходиться, у мене таке враження, що ти частіше там буваєш , ніж я.
Вечеря справляє враження і я вже з нетерпінням чекаю настання моменту причини твого приходу.
І нарешті ти поряд, тепленька і ніжна, вперлась своїм кирпатим носиком мені в плече і я відчуваю твоє врівноважене, спокійне сонне дихання. Я розумію як я тебе обожнюю, як божеволію від твоєї манери поведінки, голосу, витонченої мови, того як ти готуєш, цілуєш і просто рухаєшся і не можу усвідомити чому ти обрала саме мене. ТИ - розумна, заможна, чарівна донька свого грошовитого татуся,. А йдеш до мене – звичайного студента, який знімає квартиру і працює.
Але ти тут – сонячна і депресивна, багата і вічно незадоволена своїм життям, ніжна і груба водночас, і вже геть не розумію як це все поєднується в тобі. А ще я знаю, що я один з небагатьох, хто бачив твою щиру усмішку. І заради неї я готовий перевернути гори і зробити все аби бути достойним її отримати…
11.11.2010р.
Свидетельство о публикации №210111200160