Сто чудовиськ Укра ни. 036. Пам ятники-ходуни

Назва: Пам’ятники-ходуни (лат. Monumentum erectus), Ходуни
Класифікація: Локомоційні чудовиська монументального типу
Розповсюдження/місцезнаходження: Суми
Харчування: вживають спирт, але більше для настрою
Кількість жертв: зараз відсутні
Популяція: шестеро
Розмноження: відсутнє
Історія виникнення/вивчення: перші згадки про Ходунів можна знайти у кримінальній хроніці сумських газет. Навесні 2007-го року вони багато писали про загадкове вбивство на вході до міського парку Сум. Це був надзвичайно жорстокий злочин, бо загиблі були буквально розчавлені, розмазані по асфальту. Було таке враження, що по них проїхав асфальтний каток. Слідство навіть перевіряло відповідну техніку у комунальному підприємстві «Шляхрембуд» та інших підприємствах шляхової галузі. Однак перевірка нічого не дала. Не був встановлений ані спосіб вбивства, ані мотиви. Загиблих було двоє – студенти місцевого вишу, які спочатку відпочивали з приятелями у генделику в центрі, а потім пішли пішки до гуртожитку. Пішки, бо громадський транспорт вже не ходив, а грошей на таксі не залишилося. Шлях хлопців проходив біля входу до парку і вони навіщось зайшли туди. Далі невідомий чи невідомі напали на хлопців і розчавили їх, після чого зникли. Слідство опрацьовувало зв’язки хлопців, їх родичів та друзів, але жодної правдоподібної версії так і не з’явилося. Щоб подвійне нерозкрите вбивство не псувало статистику, його перевели у нещасні випадки і почали потроху забувати.
Коли місцевий журналіст Славко Зерно випадково почув дивну історію про те, що час від часу вночі у міському парку відбувається щось вкрай дивне. Розповів про це охоронець магазину піротехніки, що розташовувався неподалік входу до парку. Той охоронець щоночі сидів у магазині і казав, що іноді, зазвичай в темні, вітряні ночі, він чує важкі кроки, від яких тремтить земля. Звісно, спочатку Славко Зерно подумав, що охоронець, колишній відставник, просто забагато випиває. Але той показав сліди. Дивні вм’ятини на асфальті, що залишалися після ночей з важкими кроками. Славко поїхав до «Шляхрембуду», де йому підтвердили, що з невідомих причин асфальт до входу у парк псується дуже швидко, з’являються ті вм’ятини, які по кілька разів на рік доводиться засипати, бо поруч знаходиться пам’ятник Герою Радянського Союзу льотчику Кожедубу. Біля нього 9 травня і на початку вересня (коли святкується День міста), завжди проводяться мітинги, на які приїздить керівництво міста та області, то доведеться кожного разу засипати ті ями. Чому на асфальті з’являються вм’ятини, навіть досвідчені шляховики пояснити не могли.
Тоді Славко, який мріяв потрапити працювати на «Життя по-справжньому!», написав мені про цю тему. Я сказав, що треба дослідити більш докладно, що відбувається і тоді вже вирішувати, чи беремося ми за неї, чи ні. Славко почав слідкувати за міським парком. Домовився з охоронцем, щоб той повідомив його, коли почує кроки. І в одну з ночей охоронець зателефонував. Славко, що вже кілька тижнів ночував у редакції, що була неподалік, терміново побіг до парку. Ніч була темна, дув сильний вітер. Освітлення в парку не було вже багато років. Славко довго ходив порожніми алеями, але нічого цікавого не помітив. Але коли вже вранці знов пройшов парком, то побачив нові вм’ятини на асфальті. Вони йшли через вхід до парку по набережній і аж до так званого Студентського пляжу, де скупчувалися біля пам’ятника Озерниці (Русалці).
Вм’ятин було багато, вони були різного розміру, але точно можна було стверджувати, що людина не могли їх залишити. Славко Зерно продовжив розслідування. Він постійно ночував поблизу парку, щоб у будь-який момент прибути на місце. За кілька тижнів охоронець знову повідомив про важкі кроки. Цього разу Славко побіг одразу до набережної, щоб перестріти тих, хто ходить. Ніч знову була темна – небо вкрите хмарами, жодних натяків на освітлення, Славко діяв майже у повній темряві, коли відчув тремтіння землі під ногами. Він зачаївся за деревом зовсім поруч біля набережної і почав чекати. За хвилину біля нього пройшла якась компанія. Вони дивно розмовляли і були завеликими для людей. Саме їх важкі кроки примушували землю тремтіти.
Славко нарахував у компанії п’ять осіб, які попрямували на Студентський пляж. Так до них, начебто, приєднався ще хтось. Вся компанія всілася на землі біля пам’ятника Озерниці і почала про щось балакати. Славко стверджує, що вони також випивали і співали пісні. У темряві Славко не міг фотографувати, але записав те, що відбувалося на відеокамеру. Відеозапис, а також фотографії слідів компанії зацікавили мене і я наказав Славку слідкувати за прогнозом погоди. Коли метеорологи пообіцяли чергову темну ніч з негодою, до Сум була відправлена знімальна група на чолі зі мною. Ми встановили одну камеру біля входу до парку, ще одну на набережній, а одну біля пам’ятника Озерниці. Почали чекати. Я, Славко і ще один оператор сховалися у темному кутку біля головного сумського фонтану «Садко». Ми слідкували за входом до парку кілька годин, дивилися лише туди, то не побачили рухи позаду. Потім під нами затремтіла земля і у невеличкій прохід метра чотири завширшки почало сунутися щось надзвичайно велике. Ми притиснулися до стін і завмерли, боячись навіть дихати, бо відчували, що цій масі, яка лізе повз, достатньо невеликого руху, щоб розчавити нас.
Коли маса проповзла через прохід і підвелася, ми побачили, що це був велетень. Справжній Велетень. Зростом десь у чотири метри, дивно одягнений, він поспішив до підземного переходу через вулицю Харківську, одну з найбільших вулиць Сум. У той же час оператор, що знімав вхід до парку, повідомив що бачить рухи там. Ми почали йти за Велетнем, який накарачках проліз через підземний перехід, потім підвівся і пішов. Земля тремтіла від його кроків. Не тільки від його, були ще. Можливо не такі великі, але теж важкі.
Невідомі пішли набережною. Наш оператор там повідомив, що йдуть п’ятеро і це дійсно не люди. Вони пройшли до пам’ятника Озерниці, де зупинилися і розсілися. Почали спілкуватися, дійсно співали пісні (народні, нам вдалося ідентифікувати „Там на калиновім кущі” та „Ой на горі”), щось випивали, принаймні, чулося чокання металевих чарок. Компанія просиділа кілька годин і десь на початку п’ятої розійшлася. Велетень пішов своїм звичним маршрутом, через підземний перехід по вулиці Харківський, біля фонтану Садко, кудись в бік вулиці Соборної. Далі за ним прослідкувати не вдалося. Розійшлися і інші члени компанії, які теж безслідно розчинилися у місті.
Ми сіли дивитися відзняти відео і я не міг зрозуміти, що ж відбувається. Якісь велетні, дуже важкі, що їх не витримував асфальт, збиралися у міському парку, щоб поспівати пісень і випити? Що за велетні? Звідки вони узялися і чому їх тягне до центра міста? Я не знав відповідей, але відчував, що вони десь на поверхні. Я раз за разом переглядав відео, але воно знімалося у темряві і було видно лише тіні велетнів. Намагався класифікувати їх. Оце один, здається найбільший, який йшов від Соборної. Ось інший – у якомусь шоломі, схожому на танкістський. Третій – товстун з ціпком. Ще один – худорлявий і у вбранні, схожому на сюртук. Нарешті, п’ятий – найменший, здається підліток. Коли вони сиділи на Студентському пляжі, до них додався ще й шостий, взагалі дивний. Здається він не міг ходити.
Я дивився і дивився, розгадка крутила хвостом у мене перед очима, але не давалася у руки. Я нервував, лютився, потім примусив себе заспокоїтися і спробував абстрагуватися від велетнів. Бо в тих тінях все одно не можна було щось роздивитися. Я спробував знайти відповідь у деталях, у тому, що відбувалося навколо тіней. Я дивився відео з усіх камер, але не на тіні. Продивився двічі чи тричі, коли відчув, що бачив щось дивне. Перемотав зображення, передивлявся ще раз і звернув увагу на постамент пам’ятника Кожедубу на вході до парку. Постамент був пустий! Тобто ще кілька хвилин тому камера зафіксувала пам’ятник на місці, а потім його не стало. Куди він міг подітися?
Я побіг до входу у парк. Кожедуб був на місці. Я дивився на нього, особливо на льотний шолом на його голові! Шолом! Я ж бачив шолом на одному з Велетнів! І тут я все зрозумів. Викликав хлопців і провів їм екскурсію. Отже, найбільший Велетень, який ледь не розчавив нас. Я показав їм пам’ятник Шевченку у сквері на Соборній. Показував на ноутбуці найбільшу тінь і запропонував роздивитися пам’ятник. Все було очевидно. Це був він! Далі, Велетень з ціпком. Ось пам’ятник відомому артисту Щєпкіну біля театру, названого на його честь. Актор з ціпком і круглим черевцем, точно як відповідний Велетень! З Кожедубом вже розібралися. Залишався Велетень у сюртуку. Я показав пам’ятник відомому сумському цукрозаводчику і меценату Харитоненку. Він був у сюртуку! Велетень-Підліток? На вході до парку була металева фігура Купальниці, юної дівчини, що тримала на руці маленьку пташку! Хтось шостий, хто приєднувався до компанії лише на пляжі? Пам’ятник Озерниці! В неї ж риб’ячий хвіст, вона не могли ходити, то приходили до неї!
Ми дивилися на пам’ятники, дивилися на відео і розуміли, що іншого пояснення бути не може. Це були пам’ятники, вони збиралися вночі! Ми з’ясували, що відбувається, але тепер нам треба було зрозуміти, якого біса це відбувається. Пам’ятники, вони були різні, хтось зроблений з бетону, хтось з бронзи чи заліза, але вони не могли вчиняти те, що ми бачили. Це ж були пам’ятники! Шматки неживої матерії, яка не може самотужки пересуватися, а тим більше співати і випивати.
Але сумські пам’ятники робили це. Ми зробили відео всього процесу. Як от стоїть пам’ятник Тарасу Шевченко, наче звичайний пам’ятник. Починає сутеніти, зі скверу поступово забираються перехожі, ось за чверть першої проходить останній міліцейський патруль. Шевченко стоїть далі, потім ледь помітний рух головою, пам’ятник оглядається, чи немає когось навколо. Якщо нікого немає, то він лізе з постаменту, лізе справно, немов гімнаст якийсь, хоч у ньому ж кілька тон ваги. Коли зліз, то прямує до парку. Через прохід повз один з корпусів Банківської академії, біля фонтану Садко, лізе до підземного переходу і ось уже він на вході до парку. Там його вже чекають Щєпкін, якому і злазити не треба, бо стоїть майже на землі, Харитоненко, цей злізає з високого постаменту, як і личить мільйонеру та дворянину – шляхетно та поважно. А ось Кожедуб, що значить звичайний сільський хлопець, просто обхоплює ногами та руками трубу постаменту і їде собі спокійно до землі.
Ви спитаєте, завдяки чому пам’ятники змогли набути можливість рухатися? Відповіді на це поки немає. Можливо, це якось пов’язано з Чорнобильською аварією, бо орієнтовно з 1986-го року на вході до міського парку почав псуватися асфальт. Але це тільки припущення, бо ми так і не змогли встановити точної причини того, що сумські пам’ятники стали пам’ятниками-ходунами. Але нам вдалося з’ясувати, що і деякі інші пам’ятники в Сумах можуть вночі ходити. Зокрема це пам’ятник Леніну. Він знаходився на центральній площі міста, але потім опинився на окраїні, у районі з красномовною назвою Дурівщина. У 2002-му році влада заявила, що відбувся переніс пам’ятника Леніну у рамках дерадянизації України. Тодішній губернатор Володимир Щербань навіть вступив через це у жорстку полеміку з комуністами.
Але тепер з’ясувалося, що ніякого переносу не було. Просто одного літнього ранку виявилося, що Ленін зник. На площі, яка спочатку носила назву Леніна, а потім стала Майданом Незалежності, залишився лише постамент. Перша версія, була, що Леніна викрали на метал. Але хто міг наважитися на таке зухвальство? І як можна викрасти багатотонний пам’ятник з-під будівлі облдержадміністрації, яке добре охоронялося? Охоронці казали, що нічого підозрілого не помітили. Міліція почала перевіряти все пункти прийому металобрухту, були перекриті дороги, коли Леніна знайшли на Дуровщині. Чутки про зникнення ватажка світової революції вже пішли містом, влади треба було щось робити. Визнати, що з центра міста був викрадений пам’ятник, губернатор не міг, бо завжди ставив себе, як людину, що тримає регіон у залізному кулаку. Везти через все місто Леніна вже не могли. Тоді вигадали версію про переніс Леніна. Мовляв, от який вольовий губернатор, вирішив і переніс. Комуністи трохи помітингували, але нічого не досягли, Ленін так і залишився на Дурівщині. Тільки тепер ми дізналися, що Ленін пішов з центру через конфлікт. З Шевченко, який, можливо, звинувачував Ільїча у нищенні українців. Конфлікт переріс у бійку, від якої на обох пам’ятниках залишилися вм’ятини, добре помітні, коли дивитися зблизька. Судячи з усього, Шевченко переміг і примусив супротивника втекти на окраїну.
Цікаво, що пам’ятники-ходуни чомусь ігнорували Садко, казкового героя, пам’ятник якому прикрашав однойменний фонтан. Там Садко кружився у вирі танцю з гарненькими дівчатами. В народі ця скульптурна композиція звалася «Іванченко з ****ями», на честь партійного керівника, який відзначився розбудовою Сум і був знаним ловеласом. Так ось, Ходуни чомусь обходили Садко і його подруг. Скоріше за все і тут мав місце конфлікт. Принаймні на обличчі Садко були помітні сліди від ударів кулаком, які, скоріше за все наносив Щєпкін, принаймні у нього були збиті кулаки. Причина конфлікту невідома. Можливо, він стався на національному ґрунті, бо ж Садко – герой російських казок і одягнений в російський національний костюм, що не могло сподобатися Ходунам, які, судячи з усього, налаштовані досить патріотично. Але більш ймовірно, що бійка сталася через дівок, які танцювали навколо Садко.
Також у нічних зібраннях Ходунів не брав участь Альоша – пам’ятник радянському воїну на Меморіалі Слави. Тут, скоріше за все, була технічна причина – Альоша стояв на надзвичайно високому постаменті, злізти з якого було важко. Мабуть, раніше він робив це, але у 1989-му році зірвався і розбився. Є фотографії, на яких видно розтрощений у друзки пам’ятник солдату у радянській військовій формі і, чомусь, озброєному мечем. Радянська влада встигла відновити пам’ятник, але більше Альоша не злізав, щоб не ризикувати.
Отже, ми мали шість пам’ятників у Сумах, які час від часу зустрічалися, випивали та співали: Шевченко, Харитоненко, Щєпкін, Кожедуб, Озерниця, Купальниця. До речі, ми дізналися, що пили вони спирт. Який був у флягах, що приносив у льотних штанях Кожедуб. Спирт у флягах дійсно видавався льотчикам, які мусили використовувати його для того, щоб фюзеляж не вкривався льодом. Це зрозуміло, але й досі невідомо, звідки кожного разу спирт береться у флягах Кожедуба. Ми встановили камери спостереження і можемо точно сказати, що ніхто не підливає спирт. Він просто береться звідкілясь. Цей природний феномен зараз досліджується і отримав назву «Спиртопояву Кожедуба». Так само досліджуються і сумські Ходуни. Щоправда, просунутися вперед майже не вдалося. На жодне питання (Чи живі істоти Ходуни? Якщо неживі, то чому рухаються? і так далі) відповіді вчені поки так і не надали.
Деякий час у нас були надії на контакт з Ходунами. Ми писали їм листи, намагалися звертатися до них. Але як тільки Ходуни бачили, що їх помітили люди, то починали тікати до своїх постаментів. Причому робили це так різко, що могли завдавати значної матеріальної шкоди, а то й призводити до людських жертв. Те саме відбувалося і у випадку, коли ми транслювали звернення до пам’ятників. Після деяких невдалих спроб з ледь не трагічними наслідками, ми вирішили припинити пошук контактів з Ходунами, залишивши їх як є.
Деякі звертають увагу на схожість Пам’ятників-Ходунів и Людожерної голови (див. 028 Людожерна голова), але якісь зв’язки цих видів чудовиськ не доведені.
Поточна активність: Сюжет про Ходунів, зробив їх дуже популярними. Щоденно до Сум приїздять сотні туристів, які хочуть подивитися на Ходунів. Деякі намагаються побачити їх у русі, то вичікують підходящу ніч, коли Ходуни сходять з постаментів і збираються у парку. У цей час проводяться спеціальні екскурсії з використанням приладів нічного бачення. При цьому глядачі добре сховані, то не заважають Ходунам. Перед екскурсією туристи обов’язково проходять трьохгодинні курси вивчення правил безпеки у поводженні з Ходунами. Щоб туристи розуміли серйозність справи, їм демонструються фотографії вбитих студентів. Ми змогли довести, що їх вбили саме Ходуни.  Скоріше за все, п’яні студенти хотіли видряпати на голій Купальниці якусь дурницю, Купальниця злякалася, покликала на допомогу і її товариши вбили студентів, розчавивши їх своїми багатотонними ногами. Завдяки заходам безпеки, нещасних випадків з туристами не відбувається.
Ставлення громадськості: скоріше позитивне. Хоча були спроби родичів загиблих студентів притягнути Ходунів до кримінальної відповідальності, але суд відмовився розглядати цю справу, зазначивши, що об’єкти неживої природи не можуть бути засуджені.
Причини появи: невідомі. Є версія про зв’язок появи Ходунів та аварії на Чорнобильскій АЕС.
Згадки в літературі: Сумським Ходунам, феномену їх появи та розвитку подій навколо них присвячений роман «Тарасович або Третій гетьманат» (http://www.gak.com.ua/creatives/1/16398).
Перспективи: Поки що Ходунам нічого не загрожує. Спроби прикувати їх до постаментів викликали в Сумах великі протести, бо туристи, що приїздять подивитися на Ходунів, стали дуже важливими для економіки міста. То сумчане радше готові терпіти клопіт з Ходунами, ані спробувати позбавити їх руху.
Візуальні матеріали до розділу: http://superknyga.livejournal.com/269741.html