Астарта Де Вентру. Серце самогубця непроханий г ст

Туман огортав вечір у п*янкі обійми.Ніжно обіймаючи за зоряні плечі і шепочучи на вушко
вітром…

Вона стояла коло вікна і сльози ледь ледь пекучою смолою
намагались вирватись на волю.Янгол стояв позаду неї потупивши погляд.А на вікні
чорніла троянда,повільно…але настільки незалежно від часу.Вона щось намагалась
сказати,але почувся лише хрип.Курить…подумав янгол.Курю.Подумки відповіла
вона.Прокашлявшись вона стиха заговорила,але голос не був слабким,ні.Це був
звук наскрізь просочений болем і гіркотою.
-Це він?-вона навіть неповерталась,навіщо…
-Можливо…не можу сказати точно.Принаймн
ізараз все занадто туманно.Міледі можливо вам варто потурбуватись про своєздоров*я?-спитав він не дивлячись на граційно струнку спину.
Сльози враз зникли,натомість наобличчі з*явились сліди виснаження.Вона закурила.Дим неначе вуаль вився коло їїтіла.
-Принеси його серце- сказала вона м*яко
як ніколи в світі.Підійшовши до янгола взяла його гарненьке личко однією
вільною рукою і поглянула в очі,налякані очі- і по-швидче красунчику,я не люблю
довго чекати- обличчя похмурнішало і вона мусила сісти в крісло.
Янгол посміхнувся,лукава кішка,зводить з розуму…Все .спокійно.
За декілька хвилин в кришталевому бокалі приніс серце самогубця.Принаймні так він думав,адже..давно ця кішка нікого не кохала.Самогубці…вони так сліпо йшли у її пастку.
-Чуєш як воно б*ється,красунчику?-спитала вона,крижаними ніжними пальчиками беручи палаюче серце.І все ж таки воно відрізняється від тих попередніх.Неначе і справді палає і…-вона витримала пауза багатослівнішу за все- воно мене зігріває…Як тоді…невже це те що я шукала.Вона обережно поклала серце в бокал і підійшла знов до вікна.Серце защемило…крізь тіло пройшов холод,що аж крик вирвався з безодні її душі…Янгол стояв позаду неїі сам закурив.Підійшовши до неї,обійняв за плечі і поцілував тремтячу руку.Подивившись на нього не стрималась в емоціях.Дивна подумав він.Незалежна,горда,холодна,самотня…але все ж таки до болю самотня.Він раптом добродушно посміхнувся і швидко пішов до каміну.Нерозуміючи що він робитьдивилась йому вслід і раптом зрозуміла.Серце.Безслівний діалог почав розпалювати залишки її свідомості.І як раз тоді коли янгол підбіг з даром безсмертнихдо неї,вона ледь не втратила свідомість.Вчасно підхопивши сильною рукою її стрункий стан подав їй серце.Неначе щось безцінне і надзвичайно тендітне,вона тримала його в руках.Але не судилось їй насолоджуватись цим теплим щастям.В браму хтось постукав.І враз лице змінилось,знов з*вилась маска незалежної сильної княгині.Мовчки сказавши дещо янголу,віддала йому серце і сіла в крісло як цеподобає леді.
-Увійдіть.-у голосі чулась влада і сила.
В залу повільно пройшов молодий чоловік,лукаво посміхаючись йшов до княгині.
- Міледі сьогодні не в гуморі?Вас щось тривожить?-з іронією промовив диявол у подобі смертного якого вона так незлюбила.
Вона встала і він все ще посміхаючись підійшов до неї і вставши на коліно поцілував все ще тремтячу руку.
-Та ти вся тремтиш,Астарта, що сталось?Невже наше чортеня знов про себе нагадало і сколихнуло твоє серденько?-з насмішкою шепотів він.
-Припини,адже ти знаєш що для тебе ця тема закрита-суворо промовила вона,зціпивши і так тонкі уста.
-Ой та облиш.Я чув у твоїй колекції новий екземпляр,не покажеш люба?І до речі чи ти залишиш свого любого гостя без кухлю старого елю?- він сів напроти неї і закинувши ногу на іншу пускав очима бісиків.
Вона граційно клацнула пальчиками і за мить слуга приніс на підносі кухоль духмяного елю.
-Дякую сонечко-він схопив кухоль і жадно почав пити напій.
Вона відвела погляд. Кожен раз ця свиня приходить і псуєїї щастя.Ну нічого…вона сильна.
-Навіщо ти прийшов?-відсутнім голосом спитала вона.
Він здивовано подивився на неї і відставив кухоль.Неначе вперше її бачить подивився оцінюючим поглядом.Цупкими шипами чіплявся за кожен вигин її тіла і прововив:
-Люба..ти прекрасна…-ошарілим голосом сказав він- і вже простягнув руки до грудей,як вона в секунду двома пальчиками схопила його руку і зламала декілька кісток.Заревівши від болю він впав на коліна і спопеляючи подивився на неї,а потім враз змінивши вираз обличчя ніби нічого і не сталось з саркастичною посмішкою сів назад.
-Вуаля дорогенька-зареготів він-чи ти думала що сильніша старого дядька Ліонкура-він далі реготав.
-Йди геть.-вона встала і властивим і суворим голосом кричала-пішов геть,виведіть цього нахабу.
Враз тінь вийшла і невидимими путами зав*язала його руки.
-Бридотна свиня,Ліонкуре,ось ти хто!насмілився вказувати мені тут?!-презирливий погляд токнувся його плоті.-мало того що прийшов без запрошення,так ще й позволяєш собі,блудному герцогу,насміхатись наді мною!-взявши цигарку повернулась до нього.Підійшла впритул і провела по його напруженній шиї рукою,яка стратила немало життів.Відчувши як напружилось все його єство вона злісно,як тільки вона могла,надзвичайно пристастно і водночас смертельно звабливо, посміхнулась.
-Відпустіть.-кинула тіні і пута враз зникли.
Ліонкур зашарівся незнаючи ,що сказати і врешті рештсказав:
-Пробачте міледі,винен.Я забув обличчя свого батька.-він став на одне коліно і поцілував їй руку.-мабуть я краще піду.
-Ідіть-прошепотіла вона,і не дивлячисьна цього бідолаху пішла на балкон.
Тільки но він пішов маска спала і неначе з нею її покинули останні крихти сили.Якраз вчасно з*вився янгол.
-Ти зробив те що я просила,красунчику?-спитала змучено.
-Так міледі.
-Приготуй мені коня,я задихаюсь в цьому бездушному і холодному замку.
-Зараз зроблю.
Міледі вийшла з зали і повільно почала спускатись по сходам у двір.Там її чекав її вірний жеребець,вправно осідлавши його очима пошукала янгола.Ось і він.
- Скоро буду…-кинула вона і заспоривши коня галопом понеслась до свого таємного місця біля забутого старого маєтку з озером...