Божев льна...

Я почала зникати неначе дим,вже померли мої мрії,а надії і ті зникли тільки но свідомість закінчила життя самогубством.Немає нічого живого в цьому тілі.Кинутому і занедбанному,неначе  старий будинок.Ти знаєш,що я люблю і водночас боюсь їх?Вони занадто нагадують мене і скоро я мабуть стану такою ж.Старою з вибитими склами в очах і з гніздом дивних пташок у волоссі.Пташки будуть співати,а очі будуть ридати кров*ю від побитого скла.У грудях струхлявіють і обваляться дерев*яні ребра.І я зникну...неначе вітер.Пташки будуть залітати в прогнивші ребра.Але всередині буде рости квітка,а можливо і дерево.Дика троянда,а можливо цнотлива тополя.Нове життя,яке не зникне,те,що буде вічним допоки зникатиме побите скло.Кров моя водою стане,для нового життя,а тіло захистом і колискою.І коли воно виросте і забере всю гнилу кров,я зникну..Неначе дим від твоїх цигарок.А вони такі гіркі..гіркі як твої слова.
Вона стояла біля вікна і спершись руками на підвіконня,втомленно опустила голову.Сьогодні вона була нічим і ніким.Вона вже і сама незнала "Що" вона є.Дико хотіла дощу і ніхто б не побачив її втомленних очей,їїрозбитих і сповненних диму очей.Дико хотіла курити.Просто курити і ось вже запалюючи цигарку,неначе небо почуло молитву хворої совісті.І почалась злива.Вона затягнулась і вийшла на вулицю.Відчуваючи як футболка поступово прилягала до тіла і волосся тяжкішало від води,вона затягнулась..і ніщо не завадило б їй в цей найінтимніший моментїї життя.Такий ніжний і цнотливий,що вона закрила очі і навіть коли цигарка вже давно погасла,вона все ще стояла під дощем.Божевільна..шепотіла про себе вона...шепотіла і ридала.
Божевільна...