Дом на песке. Перевод книги Н. Николаевой. Глава 4

           Автор: Надя Николаева.
           Перевод на украинский язык Марины Захарчук.

                БУДИНОК НА ПІСКУ.

                Глава 4.


       «- Чому ви часто використовуєте не узгоджені речення?
        -Тому, що не можу погодитися з тим, що відбувається.»


      ***

     Життя  Санька Осадчого не завдалося від початку. Його явлення на світ видалося раптовим,неочікуваним і нікому не потрібним. Санька швидко кинули на опікунство бабусі. Саньок зростав здоровеньким, оптимістично налаштованим малюком. Майже ніколи на плакав, його нічого не хвилювало. Він зростав тихо і нікому не набридав своєю присутністю. Тому з ним у сім*ї майже ніхто не розмовляв за виключенням: «Їсти будеш? Уроки зробив? Йди спати!» Життя його було повністю позбавлене романтики. Він навіть і не знав, що мати повинна говорити з дитиною лагідно. Коли в дитинстві чується лагідна материнська мова, дитина зростає й сама здатна до любові. Мова матері  в*є  в серці дитинки ласкаве гніздечко, яке хоче, щоб у ньому вилупилися пташенята. У серці в Санька було пусте гніздо зі шкаралупами розбитих яєць. Здавалось, що його життя виклало  цими шкаралупками всього три короткі фрази: «Їсти будеш? Уроки зробив? Йди спати!» Та й хто його знає, що те життя із себе являє взагалі? Хто зрозумів його сенс і смак? Хіба що в старості починаєш відчувати його нестачу, коли ложкою смутку ворушиш по денцю своєї чаші життя в надії на те, що не весь цукор розчинився. Що там, на денці, ще залишилось дещо не випите, не розтрачене. І начебто цим  можна вдовольнитися і вгамувати спрагу кохання і бажання.

    
    Саньку подібні думки в голову не приходили, тому, що він був молодим і пив своє життя ще близько біля країв чаші. Іноді похлинався  від чергових бабиних волань. Вона час від часу згадувала, як після розвалу СРСР зруйнувався і її банківський внесок. Знецінилися карбованці, а потім, перейшовши через місток купонів, змінили ім*я і стали гордівливо йменувати себе гривнями. Більше їх від того не стало. Через  те бабця проклинала час від часу то Горбачова. То Кучму, а то й увесь уряд. І ці її прокльони стали такими звичними, як «Отче наш». Звичайно, як тут піднятися державі з колін, якщо зсередини її проклинають частіше, ніж благословляють. Саньок більше не в змозі був терпіти. І, коли бабцю відрядили до психіатричної лікарні, Саньок вступив до військового училища. Із таких міркувань, що там будуть кормити, поїти, вдягати, взувати.Так, ніким не помічений, він і вивчився на спеціаліста, який повинен бути  непомітним. І направили його на роботу у відповідну організацію. Зріст у Санька був середній, вираз обличчя ніякий, очі блідо-голубі. Рідке волосся кольору голодної молі. Посмішка. Ось що вирізняло Санька з рядів інших «бійців невидимого фронту». Цю посмішку пробачити неможливо. Дивлячись на неї розумієш, що ця людина знає щось таке, чого не знаєш ти. І ховає, і ніколи з тобою не поділиться, і не відкриє тобі. І тому її хочеться вимкнути, як лампочку, що світить прямо в обличчя.
    

     Саме так зреагувала на Санька Катя Кудрявцева. Ні, вона не насмілилась його виключити. Вона лише подумала , що ця людина небезпечна й накинулась на Санька з невідповідною до нагоди словесною агресією. Катя вже жила в гуртожитку на той момент, коли туди прийшов оселятися Саньок. Так вони раптово зіткнулися в кабінеті коментанта. Він їх познайомив: «Це Катя. А це –Саша. Обмін білизни один раз у чотирнадцять днів. Дівчат у кімнати не водити. Оплата щомісяця.»
    

     Саньок дивився на неземну красу Катіного обличчя, розумів, що  це непристойно, але не міг відвести погляд. Катю це прискіпливе роздивляння роздратувало і вона відпустила  Санькові  дещо грубе й кольке. Воно увійшло йому в серце, туди, де стирчало гніздо з розбитими шкаралупками, неквапом помешкало, ототожнилось й прийняло рішення: що Катя й мама – дещо подібне. Катіни й мамині слова схожі. Значить, Катя, як і мама, зможе дати йому життя, а це головне. Значить, Катю треба примусити дати йому життя. Що із часом і трапилось. Саньок і Катя більше не сварились. У них  з*явилась тема для спілкування. Тому що в гуртожитку всі, окрім цих двох, мешкали вже давно,подружилися, визначилися.  Щоб увійти в їхній світ, треба було когось потіснити й при цьому напружуватись. А після робочого дня ні Саньку,  ні Каті напружуватись не хотілося. Розслаблення призвело до того, що у Каті  проявився токсикоз першої половини вагітності. І Саньок вирішив одружитися. Ще він вирішив узгодити цей захід із батьками. Уранці десятого грудня Саньок посадив Катю на заднє сидіння старенької автівки, купленої на невеликі Санькові  заощадження. І вони тихенько покотили в Канів, до Санькових батьків, поговорити про весілля. На виїзді з двору гуртожитку двірничка ,баба Люся, мела мітлою асфальт. Як завжди, кожного ранку. І цього похмурого грудневого ранку, який намагався перевернути все Санькове життя, і перевернув, але зовсім не так, як йому спочатку посміхалось. Баба Люся мела сміття в бік вулиці Гарматної. Баба Люся подивилась навздогін автівці, яка від*їжджала, і прошепотіла, наче молитву: «От, не залагодилось».