* * *
Коли вона захоче відпустити
Солодку каву, ночі й самоту,
Свої листи і сльози ледь помітні,
Тоді, можливо, знову я прийду.
Свої думки пекельного едему,
Свою печаль трикрапок, точок, ком
Я їй віддав. Минуле ж розберемо
На скалки днів, мільйони аксіом.
А я живу. І сни – неначе спротив
Її розлукам, болю та сльозам…
І не збагне давно моя істота:
Не надішлють до щастя телеграм.
Коли вона захоче вiдпустити
© Copyright: Мартиная, 2010
Свидетельство о публикации №210112100565
Свидетельство о публикации №210112100565
Рецензии