Сто чудовиськ Укра ни 039. Шпиль

Назва: Шпиль (лат. Golem gigantis)
Класифікація: Големне чудовисько службового типу
Розповсюдження/місцезнаходження: Сумщина
Харчування: -
Кількість жертв: біля десятка на рік
Популяція: 1
Розмноження: -
Історія виникнення/вивчення: Історія Шпиля відома надзвичайно добре. В 1905-му році великий слобожанський землевласник і підприємець барон Ульріх фон Шпіл вступив у суперечку з мешканцями села Шпилівка Охтирського повіту. Там знаходився і заміський будинок барона з великою економією. Селяни вимагали від барона віддати їм більше землі, але фон Шпіл відмовився це зробити. Коли ж селяни побили вікна у його будинку, то викликав козаків. Сотня козаків розігнала шпилівців батогами, з десяток затятих бунтівників заарештувала і доправила до холодної. Козаки мусили залишатися у Шпилівці ще кілька днів, поки все заспокоїться, але несподівано отримали наказ відбути до Лебедину. У тамтешніх лісах збирався полювати сам харківський генерал-губернатор, якому треба було забезпечити охорону.
Барон фон Шпіл, який розумів, що відбуття козаків може бути сприйнято, як слабкість влади, наполягав, щоб сотня залишилася, але ротмістр сказав, що не може нічого зробити, бо наказ, є наказ. Щоб налякати селян ротмістр наказав дати різок бунтівникам. Козаки поспішали, то перестаралися – двоє селян від екзекуції померли. Коли сотня виїхала з села, біля церкви почали збиратися розлючені шпилівці, які розбурхувались, дивлячись тіла мертвих односільчан. Тут же з’явився син місцевого батюшки, що вчився у Харкові, був там вигнаний з семінарії за зв’язки з анархістами і тепер переховався у батька від поліції. Хлопець крикнув, що цар землю людям віддав, а пани цей наказ не виконують і раз пішли проти царя, то можна їх карати і нічого за це не буде.
Роздратований натовп підхопив ці слова і посунув до будинку барону. Фон Шпіл, хоч був людиною суто цивільною, але не боягуз, наказав зачинити двері до будинку, сам вийшов на балкон другого поверху, тримаючи гвинтівку. Селяни знов почали вимагати землі, вказували, що у барона і так тисячі десятин. На це фон Шпіл заявив, що свого не віддасть, а замість землі може запропонувати кулі. Натовп ображено загомонів, один з підлітків жбурнув у барона шматком сухого кизяка. Барон вистрелив і поцілив. Хлопець упав поранений. Натовп здригнувся, а попівський син крикнув „Бий його!”. Селяни посунули до дверей будинку, барон почав стріляти. Він вбив чи поранив більше десятка селян, поки натовп розбігся. Але шпилівці палали ненавистю і вирішили не відступати. Кілька десятків молодих хлопців підійшли до будинку фон Шпіла з саду і кинули у вікна кілька діжок з гасом, після чого підпалили. Будинок барона запалав. Фон Шпіл кинувся до свого кабінету, де за залізними дверима сховалася його родина. Серед вогню ледь зміг дістатися туди, почав виводити жінку та двох дочок, але коли вони спробували вийти через чорний хід, то виявилося, що двері підперті з вулиці. Про те, щоб вилізти через вікна годі було й думати, бо барон, який передчував можливі неприємності, забрав їх у грати. Тоді фон Шпіл повів родину до центрального входу, який сам же наказав забарикадувати. Почав розкидати меблі, таки відкрив двері, встиг вивести жінку, коли обрушилася балка і привалила його доньок. Фон Шпіл зміг їх витягти ще живими, але від отриманих травм і опіків вони померли того ж дня.
Жінка барона не витримала цього удару і збожеволіла. Сам фон Шпіл виїхав з Шпилівки і не був присутній при покаранні селян: дванадцять з них було страчено за вироком військово-польового суду, а сорок сім відправлені до Сибіру на заслання.
Фон Шпіл повернувся до Шпилівки за рік, коли вже встиг поховати і жінку. Будинок у Шпілівці відновлювати не став, бо зненавидів село. Замість цього почав будівництво на лісистому пагорбі біля села. Для будівництва був запрошений відомий віденський архітектор. Бригади будівельників з Курської губернії почали рити фундамент, але невдовзі будівництво зупинилося через протидії шпилівських селян, які нападали на будівельників, а ще заблокували під’їзди до найближчої станції, звідки мали привозити будівельні матеріали. Селяни хотіли заробити на будівництві, але барон заявив, що жодної копійки не заплатить вбивцям його родини. Були викликані козаки, які почали супроводжувати вози з матеріалами, але після кількох днів роботи, козаків забрали і будівництво знову зупинилося. До того ж селяни почали грабувати ліси та землі фон Шпіла.
Після цього барон кудись поїхав, казали, що до Відня. Повернувся звідти не один, а з тамтешнім рабином і кількома його помічниками. Рабин оселився у підвалі охтирського будинку фон Шпіла, туди було привезено дванадцять возів борошна і ще безліч усіляких припасів та речовин. Пішли слухи, що наче рабин готує у підвалі щось недобре, але фон Шпіл був дуже багатою і впливовою людиною, то поліція не втручалася. Аж поки не пішли чутки, наче у підвалі будинку фон Шпіла живе якесь величезне чудовисько, що стогне і хрипить. Казали, що чудовисько створив той віденський рабин, якого привіз барон. Ще казали, що чудовисько може нападати на християн та інші дурниці. Чутки поширювалися все більше, до того ж з підвалу охтирського будинку фон Шпіла дійсно чулися якісь рикання, а іноді навколо починала труситися земля. То поліція такі вимушена була провести обшук у будинку барона. Коли поліція прийшла, фон Шпіл довго не відчиняв двері, вимагаючи ордеру. Вже увечері ордер був оформлений і барон прийняв гостей. Поліція одразу перевірила підвал, де знайшла якісь рештки невідомо чого. Поліцейські як раз знаходилися у підвалі, коли відчули, що почала тремтіти земля. Схопилися за зброю, вибігли, але землетрус начебто вже віддалився.
Вранці міщани бачили величезні ями на дорозі у бік Шпилівки, але як ті ями пояснити, ніхто не знав. Претензій до барона більше не було, тим більше, що і віденський рабин з помічниками виїхав з міста. Сам же фон Шпіл днями був на будівництві будинку на пагорбах. Яке знову почалося. До того ж дивним чином. Візники з інших сіл до барона найматися боялися через шпилівських. Цих вже не хотів винаймати сам фон Шпіл. Будівельні матеріали накопичувалися на станції, а потім почали невідомим чином потрапляти на пагорб. Ось увечері вони ще на станції, а вранці вже на пагорбі. І не що-небудь, а величезні брили дикого каменю, з якого барон вирішив будувати свій новий палац. Такі важкі брили, що їх ледь звантажували з вагонів. І ось ті брили якось опинялися на пагорбі. Шпилівські подумали, що хтось таємно працює на барона. Зробили засідку. Кілька десятків міцних чоловіків з сокирами та вилами чекали вночі на невідомих візників. Почули, як затремтіла земля, побачили якусь величезну тінь, що бігла шляхом. І перелякалися, поховалися у кущах, а коли повернулися додому, то мовчали, бо жах тримав їх за язик.
Будівництво ж продовжувалося, за місяць були вигнані стіни будинку, почалися оздоблювальні роботи. Матеріали все так же вночі переправлялися від станції, місцеві чули, як тремтить земля і боялися навіть подумати, від чого. Потім в лісах навколо зникло кілько шпилівських, що поїхали за деревиною. Останнім часом ліси барона селяни використовували, як свої, пиляли що хотіли і скільки. Аж ось зникло кілька міцних чоловіків, озброєних сокирами. Вони добре знали ліси, заблукати не могли. Але зникли. Потім зник пастух, що вигнав сільську череду на поля барона. Корів збирали кілька днів, бо вони так злякалися, що розбіглися і поховалися. Пастуха не знайшли, лише пляму крові. Те саме залишилося і вид тих, хто рубав ліс. Селяни почали писати скарги, але хто були вони і хто був фон Шпіл! На скарги ніхто не звернув уваги, між тим палац барона вже нависав над Шпилівкою. Барон інколи виходив на башту свого будинку і дивився на ненависне село.
Більше місцеві не ходили ані в ліси барону, ані на його поля. Всі знали, що це смерть. Та як власної землі в селян було небагато, а барон принципово не наймав місцевих, то шпилівські вимушені були тікати до Охтирки та Сум у пошуках роботи. І поступово Шпилівка почала занепадати. Мабуть, на радість барону. Який натішитися не міг зі свого таємного раба. Величезного, шестиметрового голема, якого зробив за таємними рецептами віденський рабин. Той голем відзначався надзвичайною силою та витривалістю. Він міг тягти на плечі кількатонну кам’яну брилу дванадцять верст від станції до пагорбу, а потім одразу повертався і тягнув наступну. Він не потребував їжі і був відданий своєму господарю. Варто барону було тільки наказати, як фон Шпіл зривався з місця і робив усе, що сказано. Він тримав жителів Шпилівки у постійному жаху, від якого місцеві жінки почали народжувати німих дітей. Хто міг, той тікав зі Шпилівки, а усі інші проклинали і барона і той день, коли була спалена його родина, але залишений живим він.
У 1913-му році в будинок барону прийшли семеро досвідчених злодіїв з Ростова та Одеси. Добре озброєні, готові до всього, вони знали, що у барона вдома мусять бути золото і гроші, отримані за продаж кількох цукрових заводів. Кримінальники неодноразово грабували банки та пошту, яку охороняли військові конвої, то думали, що цього разу все пройде легко. Якийсь там барон, цивільна штафірка. Вони приїхали на возі, який залишили поруч з будинком, а самі зайшли всередину. Потім візник почув постріли та крики. Страшні крики, наче когось різали по-живому. Потім у двері вилетів якийсь скривавлений шматок у якому візник впізнав половину одного з злодіїв. Він нагнав коней, а тих, хто пішов до будинку фон Шпілу, більше ніхто не бачив живим. І більше ніхто не ліз до будинку барона, хоч про величезні статки фон Шпіла ходило багато чуток.
Так тривало аж до революції. Барону пропонували тікати, він міг це зробити, мав скарби, мав активи за кордоном. Але син барона, тепер єдина його дитина, служив у генерала Денікіна і воював з червоними. Фон Шпіл не міг втекти, покинувши сина. То залишився у будинку на пагорбі. На відміну від решти панських маєтків, що були розграбовані і спалені, палац фон Шпіла стояв цілим. Бо як тільки приходили грабіжники, барон кликав свого вірного охоронця і той голіруч нищив незваних гостей. Розривав на частини, трощив, чавив. Він був величезний, він не боявся куль і, навіть, бомб.
Та якось Шпиль, саме так називали голема, прийшов запізно. Як і зазвичай він лежав у підвалі, де для нього була зроблена величезна зала з ліжком із дубових стовбурів, що ледь витримувала його надважке тіло. Грабіжники зайшли до будинку тихенько. Без криків та ламання дверей, як то траплялося завжди. Вони відкрили замок, прокралися всередину, зайшли барона у робочому кабінеті, де він робив нотатки до щоденника. Фон Шпіл, коли побачив грабіжників, закричав. Хотів покликати Шпиля, але бандити вистрелили і вбили барона. Почали шукати гроші та скарби, коли Шпиль вийшов і вбив їх, розчавивши, наче перестиглі груші. Потім сів біля мертвого господаря і почав вити. Бо не знав, що робити далі. Він звик підкорятися і виконувати накази, а що тепер?
Шпиль просидів біля вбитого барона кілька днів, а коли той почав смердіти, то зарив його у дворі. За деякий час до будинку фон Шпіла приїхали гості. Білявка важкої долі Міра Б’янко та дезертир з царського фронту і Червоної Армії Четвер Загорулько, а також сотник армії УНР Славко Дубківський (до речі, двоюрідний брат мого діда). Трійця прибула за скарбами барона і гадки не мала про їх дивовижного охоронця. Шпиль не вбив прибульців дивом і те диво було через Міру. Шпиль закохався в неї, якщо можна припустити, що таке примітивне чудовисько може закохатися. Але документи свідчать саме про це. Більше того, скоріше за все саме кохання призвело до великих зміг у організмі Шпиля: він ожив.
Так! Якщо до того Шпиль не відчував пострілів зі стрілецької зброї, та що там! Є свідчення, що Шпиль витримував прямі влучання гарматних снарядів! Він був суцільною брилою, яку ніщо не могло пошкодити. Але після зустрічі з Мірою Шпиль змінився. Він став живим. Кулі почали ранити його, з тих ран текла кров, що, взагалі-то, дивно для істоти, зробленої з тіста та домішок.
Важко сказати, якими саме були почуття Шпиля до Міри. Тобто, чи можна казати про якийсь еротизм. Звісно, ніяких статевих стосунків між ними бути не могло через їх кричущу різницю у розмірах. Більше того, у Шпиля навіть не було статевих органів. Скоріше за все це навмисно обумовив барон, коли замовляв собі такого слугу, з яким потім не буде клопоту через його сексуальні хвилювання. Через це, почуття Шпиля до Міри могло бути лише платонічним, але досить палким. Бо коли дівчина спробувала втекти від чудовиська, він почав переслідувати її. Міра втекла до Європи, Шпіл пішов туди ж, Міра намагалася сховатися в Англії, чудовисько з’явилося і там, перепливши Ла-Манш. Нарешті, Міра з Четом, які тоді вже були фактично подружжям, сіли на великий корабель і відбули до Австралії. Шпиль кілька місяців нишпорив атлантичним узбережжям Англії та, мабуть, його примітивний розум не міг збагнути, що за океаном є ще землі. Так і не знайшовши Міру, Шпиль повернувся до будинку фон Шпіла неподалік Охтирки.
Звісно, що під час мандрів Європою Шпиль неодноразово стикався з людьми. Уряди країн застосовували війська та поліцію, щоб затримати чудовисько, або знищити його. Але більше десятка військових операцій по затриманню Шпиля закінчилися однаково: великим втратами живої сили та техніки. Ані піхота, ані кавалерія, ані артилерія, ані новітні на той час танки не могли зупини чудовисько. Шпиль був занадто швидкий і потужний. Справа доходила до того, що у стрибках він збивав аероплани, які люто ненавидів. Казали, що Міра втекла від чудовиська саме на аероплані. Мабуть, через розчарування у коханні, Шпиль знову скам’янів і поранити його стало не можливо.
Побачивши повну безперспективність силового варіанту, а також зважуючи на те, що чудовиська майже не чинило шкоди мирному населення, хіба що за виключенням нещасних випадків, уряди європейських країн вирішили ігнорувати чудовисько. Ця тактика виправдалася, Шпиль ходив собі Європою, іноді вив вночі, але нікого не чіпав. А якось підхопився і побіг на схід. Шлях від ірландського узбережжя до Охтирки Шпиль здолав десь за тиждень. Свідки кажуть, що бачили в його руках якусь перелякану білявку. Яку чудовисько десь викрало.
Викрадення білявок Шпиль практикував і надалі. Раз на кілька років він спускався з будинку на пагорбі і шукав собі жертву. Завжди обирав тендітних білявок з кучерявим волоссям і красивим голосом. Забирав їх до себе і там, як кажуть, примушував співати собі. Коли влягався спати, то брав білявку в руку, щоб вона не змогла втекти. Так тривало деякий час, а потім Шпиль шукав нову жертву. Що він робив з попередньою – невідомо. Але та як викрадених білявок більше не бачили, то, скоріше за все, він вбивав їх. Може, навіть з’їдав, немов би мстився за своє нещасне кохання.
Щодо людожерства Шпиля, то існує думка, що чудовисько час від часу може ним займатися, до того ж, за особливим ритуалом: Шпиль нападає на людей, викрадає їх і насаджує на палі, що стирчать у підвалі палацу фон Шпіла. Там жертву висять деякий час, після чого Шпиль їх їсть. Однак факти людожерства не мають стовідсоткового підтвердження. Точно відомо, що на той час, коли у Шпиля є білявка, він різко втрачає активність, майже не виходить з будинку. У цей період нещасні випадки з чудовиськом обмежуються вбивством випадкових туристів, що заходять на пагорб, мандруючи лісами. У радянський час навколо пагорбу була зведена стіна, яка мусила унеможливити контакти Шпиля з людьми, однак у часи перебудови стіну розікрали і зруйнували, то туристи і досі заходять на пагорб. Побачивши, будинок покійного барона, схожий на казковий замок чи палац, зайди поспішають всередину, де їх зустрічає Шпиль, який безжально вбиває небажаних гостей.
Зовсім по-іншому чудовисько поводить себе, коли в нього немає білявки. Тоді Шпиль стає нервовим, виє, виходить з будинку і нишпорить по всьому району. У цей час він легко вдається до насилля, вбиває і трощить. Щоб уникати такого у райдержадміністрації створений спеціальний відділ моніторингу, який слідкує за Шпилем. І коли дізнається, що чергова білявка кудись поділася, то вживає термінові заходи. В навколишніх сілах шукають дівчину, яка б могла сподобатися Шпилю. Тут треба точно вгадати його вподобання, щоб білявка, висока, струнка, навіть цибата, з гострим носиком та янгольським голосом. Цікаво, що білявка мусить бути натуральною, фарбованих Шпиль одразу розкурює, причому в прямому сенсі. Та й біди може наробити, розчарований спробою обдурити. То до підбору білявки ставляться надзвичайно серйозно, готують її заздалегідь.
Звісно, що сама дівчина навряд чи згодна, щоб її віддавали чудовиську. То працюють з її родиною. У бюджеті району є рядок „витрати на ліквідацію надзвичайних ситуацій”, то по ньому оплачують родині дівчини ремонт будинку, чи купівлю побутової техніки, або корови, коня. Що родичі забажають. Коли ж настає час і вночі починається чутися вий Шпиля, дівчину забирають, одягаються у весільну сукню, прикрашають квітами і везуть у кузові машини до пагорбу. Там залишають її. Шпиль невдовзі виходить, забирає бідолашну і заспокоюється на кілька років, а дівчина зникає назавжди.
Поточна активність: отримав чергову білявку і слухає її співи. Вже рік нікого не вбивав, окрім німецького натураліста, який схотів дослідити чудовисько у будинку фон Шпіла. Та Шпиль не любить свідків.
Ставлення громадськості: негативне. Люди бояться Шпиля, бо розуміють всю його вбивчу та неконтрольовану міць. Кажуть, що жінка, яка почує вий Шпиля під час вагітності, народить німу дитину, а чоловік на кілька місяців втратить потенцію. То до виття намагаються не допускати, одразу підвозять нову білявку.
Причини появи: магічні, а також наслідки соціальних заворушень.
Згадки в літературі: Про Шпиля йдеться у романі „Одного разу під Охтиркою” (http://www.gak.com.ua/creatives/1/13799), книзі „Івченко об’єднує Україну” (http://www.gak.com.ua/creatives/1/5089), а також книзі „Недригайлов. Чудовищные истории из райцентра” (http://www.proza.ru/2003/08/08-186).
Перспективи: Шпилю ніщо не загрожує, можливо, його навіть неможливо вбити.
Візуальні матеріали до розділу: http://superknyga.livejournal.com/272335.html