Аномальний листопад 2010

Аномально тепла погода негативно вплине на екосистему України
Однією з найважливіших проблем науки ХХ століття є дослідження зміни клімату і його прогноз як у зв'язку з винятковою важливістю для життя людства, так і внаслідок складності цієї проблеми.
Аномально тепла погода в листопаді 2010 року може негативно позначитися на біологічній та екологічній системі України, оскільки рослини і тварини «не розуміють», який зараз сезон — весна, літо чи осінь. Суха тепла погода в листопаді, якій дуже радіють люди, несприятлива для сільськогосподарських культур: вони зараз починають розвиватися, але ж холоди все одно настануть, тож рослини можуть загинути. Особливо актуальною є ця проблема для Криму, адже рослини можуть сприйняти нинішню теплу погоду після певного прохолодного періоду за настання весни і почати бурхливо рости. За даними метеорологів, протягом останніх 20-ти років над Україною змінилася циркуляція повітря: раніше над нашою територією взимку панував сибірський антициклон, тож погода, яка була в Москві, за два-три дні встановлювалася і в Києві. Зараз цей сибірський антициклон нас не досягає, замість нього в Україну потрапляють повітряні маси з Балкан, південного або північного заходу, тому клімат у нас значно пом’якшився.
Зміни великомасштабної атмосферної циркуляції повітря в періоди глобального потепління на початку та наприкінці століття (1908-1944, 1977-2000 рр.) відносно періоду стабілізації в ході глобальної температури (1945-1976 рр.) мали однакову тенденцію, величина якої зросла вдвічі на кінець століття.
Відповідно до зміщення на схід азорського, заглиблення ісландського ЦДА(центра дії атмосфери) і зникнення взимку у нас сибірського антициклону протягом вторинного глобального потепління, в теплий і холодний періоди року відмічається зростання середньомісячного тиску над Середземномор’ям і Центральною Європою, зменшення тиску над Атлантичним океаном і значне зниження тиску взимку над північчю Східної Європи і Західним Сибіром.

Поняття про загальну циркуляцію. У повітряному океані постійно відбувається рух: урагани, шторми, смерчі, пилові бурі, снігові заметілі... Ці грізні явища іноді завдають людям значної шкоди, а то й сіють смерть.
Загальною циркуляцією атмосфери називають систему крупномасштабних повітряних течій на Землі, тобто таких течій, які за своїми розмірами відповідають великим частинам материків та океанів. Від загальної циркуляції атмосфери відрізняють місцеві циркуляції. Це бризи на узбережжях морів і океанів, гірсько-долинні вітри, льодовикові вітри та ін. Місцеві циркуляції часом і в окремих районах накладаються на течії загальної циркуляції.
В циркуляції атмосфери найважливіша роль належить циклонам та антициклонам, що впливають на погоду різних куточків нашої планети.
Циклони поширюються на великі території і пересуваються головним чином із заходу на схід. Вони виникають над північною частиною Атлантичного океану та Середземним морем і звідти приходять на Україну. Влітку циклони нерідко утворюються і безпосередньо над Європою, де континентальне повітря помірних широт стикається з морськими масами помірного або тропічного повітря. Там, де проходять циклони, погода змінюється, що видно на плані і вертикальному розрізі циклону. Циклон приносить вітряну хмарну погоду; влітку дощову, а взимку – зі снігопадами.  На протилежність циклонам в атмосфері виникають області підвищеного тиску, з найбільш високим тиском у центрі. Це – антициклони. Напрямок вітру в антициклоні – від центру до периферії. Погода в антициклонах частіше за все буває малохмарна, суха, на рівнинах влітку сонячна і спекотна, а взимку – сонячна і морозяна, особливо вночі.

Сучасний стан клімату України  є результатом його змін протягом ХХ століття.
Клімат розглядається не тільки як сукупність погодних умов в певному регіоні або пункті, але і як найбільш імовірний стан великомасштабної атмосферної циркуляції повітря, яка формує найбільш імовірний стан регіональної циркуляції і пов'язані з ним погодні умови регіону.
Для характеристики кліматичних умов використовується розподіл по території України середніх сезонних температур повітря і добових сум опадів, а також кількості опадів за рік. Вивчається характер зміни основних кліматологічних величин – температури повітря і кількості опадів – на території України на кінець ХХ століття. Оцінка зміни зазначених величин проводиться за лінійним трендом на основі однорідних рядів даних 24 кліматичних станцій. Виявлено, що на кінець століття відбувається підвищення середньорічної температури повітря і збільшення річної кількості опадів практично по всій території України. Зростання січневої температури дає основний вклад в потепління на території України. Особливістю літнього сезону є зниження температури до до 1оС в південних і західних районах країни. Досліджено зміни великомасштабної атмосферної циркуляції повітря Атлантико-Європейського регіону і сформованих нею регіональної циркуляції та погодних умов на території України протягом ХХ століття. Для цього розраховані середні поля приземного тиску кожного місяця для наступних періодів з різним характером зміни глобальної температури: первинного і вторинного глобального потепління (1908-1944 рр. - ;1  і 1977-2000 рр. - ;3) і стабілізації в ході глобальної температури (1945-1976 рр. - ;2). Зміни великомасштабної атмосферної циркуляції повітря від періоду до періоду зумовлені зміщенням на схід кліматичних ЦДА і визначають відмінності погодних умов на території України протягом виділених періодів. В холодний період року на початку століття під впливом сибірського антициклону знаходилася вся територія України, в середині століття – тільки її східна половина, а наприкінці століття вплив цього ЦДА зник. В теплий період року перетворення атмосферної циркуляції проявляється в розширенні на схід області азорського антициклону, під впливом якого на кінець століття опинилася більша частина території України. В результаті погодні умови на території України взимку на кінець століття помінялися на теплі з опадами переважно у вигляді дощу і мокрого снігу, а влітку - на більш прохолодні з значною мінливістю температури повітря і зростанням частоти внутрішньомасових опадів і гроз.
Еволюція великомасштабної атмосферної циркуляції повітря протягом ХХ століття показала, що тенденція зміни великомасштабної атмосферної циркуляції повітря зберігалась протягом століття, а її величина в останні десятиліття зросла вдвічі порівняно з початком століття.
Зміни глобальної температури носять синусоїдальний характер і являють собою чергування періодів різких змін з перехідними періодами коливань температури біля одного рівня тривалістю в 30-35 років кожний. Перехідний період в ході глобальної температури, як, наприклад, 1875-1908 і 1945-1976 рр., є періодом релаксації, коли відбувалася адаптація атмосферних процесів до нових умов, спричинених інтенсивною зміною глобальної температури повітря. Перехід до періоду з різкою зміною глобальної температури в майбутньому можливий не раніше, ніж здійсниться стабілізація атмосферних процесів в періоді релаксації після вторинного глобального потепління.

Чому змінився клімат і що нам чекати надалі?
Довелось також заглибитись і в історію питань про клімат, шукати логіку кліматичних змін і аномалій в далекому минулому, зокрема й вивчати зв’язки між сонячними (наприклад, по Рубашову) та віковими (37-річними по Брікнеру, 83-річними по Клафу, 169-літніми по Андерсену та ін.) температурними циклами тощо.
Як свідчать графіки, нинішній віковий сонячний (і температурний) цикл розпочався від мінімального значення в 1939 році й нині перебуває в зоні максимуму. При цьому, цьогорічне підвищення температури цілком відповідає рівневі сонячної активності (і відповідним наслідкам на Землі), що мали місце у 1780–1790 роках.
До речі, саме у січні 1780 року в Санкт-Петербурзі було зафіксовано рідкісний погодно-кліматичний випадок: впродовж однієї ночі температура повітря підвищилась од мінус 43,6 градуса до плюс 6 градусів за Цельсієм. Наступного дня всі 40 тисяч мешканців міста лягли з грипом.
Вказане підвищення було наслідком порушення меридіональної циркуляції повітря, яке за нормальних умов забезпечує нам стабільність погоди, характерної для відповідного сезону.
Як відомо, різнотемпературне повітря, яке разом із водяною парою утворює атмосферні фронти, нагрівається не від Сонця, а від поверхні Землі, яка нагрівається сонячним випромінюванням. Ефективність нагріву залежить від багатьох чинників, але головним із них є кут падіння сонячних променів на поверхню Землі.
І тут ми підходимо до головного. Слово клімат означає нахил (від грецького klima, klimatos – нахилення, нахилений). Причому, мається на увазі нахил вісі обертання Землі до площини екліптики. Саме тому літо у північній півкулі є цілком синхронним (у часі) до зими у південній півкулі.
Зрозуміло, що чим більшим є нахил земної вісі, тим на одній й тій самій північній широті поверхня Землі влітку нагріватиметься більше, а взимку більше «ховатиметься» від сонячних променів у тінь (із відповідними наслідками).
Зрештою, минула сувора зима 2009–2010, з її величезними снігопадами лише підтвердила цю тезу і, з огляду на низькі температури і велику кількість опадів, мала б бути попередженням для всіх нас про відповідне вирівнювання середньорічного температурного режиму, а отже адекватною спекою і літньою засухою компенсувати «перевиконання плану» холодів і опадів узимку.
Ще 1970 року акад. Монін стверджував, що «…коливання нахилу земної осі можуть викликати коливання клімату. На цьому побудована астрономічна теорія коливань клімату, яку обґрунтував Миланкович у циклі своїх робіт».
Про те, що географічні полюси «мігрують» за рахунок зміни нахилу вісі обертання Землі, суттєво зміщуючись від центрального положення, було доведено інструментальними дослідженнями на станціях «Північний полюс». Зокрема було встановлено, що лише з 1946 по 1956 рік амплітуда відхилень полюса збільшилась у 2,5 рази і продовжувала збільшуватись.
Інакше кажучи, наша планета, як величезна дзиґа, щоразу більше розхитується і розігрівається.
До того ж, збільшення нахилу земної вісі викликає планетарні порушення меридіональної циркуляції повітря, що супроводжується ураганами, смерчами та іншими екстремальними явищами. Бо саме в такий екстремальний спосіб атмосфера намагається відновити свій сезонний баланс.
Кілька країн на території Океанії, побоюючись різкого підвищення рівня світового океану внаслідок вікового потепління, вже подали до ООН прохання на виділення їм територій для переселення. Тривога наростає також у Європі, де найбільше Нідерланди побоюються за свої дамби, що відгороджують їх від Атлантики.
Простим підтвердженням збільшення нахилу земної вісі в останні два роки є наочне зменшення кутової відстані між точками заходу і сходу Сонця на горизонті влітку.
 Звичайно, бездумна і злочинна господарча діяльність людей також сприяє погіршенню погодно-метеорологічних умов. І не треба вдаватися до прикладу масового знищення  лісів у басейні далекої Амазонки. Досить придивитися до щорічних повеней у районі Карпат, де хижацька вирубка дерев задля «первісного нагромадження капіталу» в 1990-х роках перевернула екосистему догори ногами.
Проте можливості саморегулювання нашої планети ще наразі достатні для здійснення врівноважуючих коректур.
Тому так само, як і в попередніх випадках небезпечного розігріву Землі й загострення погодно-кліматичних умов, нам слід очікувати збільшення землетрусів та активізації вулканічної діяльності.
Землетруси упорядковують температурно-тектонічні процеси у земній мантії,  а вулканічний попіл в атмосфері зменшує проникнення сонячних променів на поверхню планети й сприяє її охолодженню.
Першим сигналом про можливий розвиток подій у вказаному напрямку був викид вулканічного попелу на Гренландії, що викликав тимчасове припинення авіоперевезень в Європі навесні 2010-го року і настільки ж гарячі, наскільки й безплідні дискусії науковців…
 Найбільш сміливі з дослідників уже починають стверджувати, що наша планета – не просто розжарений камінь з охолодженою мантією на поверхні, а живий організм, побудований на інших, небіологічних принципах; організм, який окрім тіла має також свою інформаційно-енергетичну душу.
Кліматологи отримують дедалі більше свідчень, що глобальний клімат змінюється швидше й у більш грандіозних масштабах, ніж думали кілька років тому. Найбільш значні зміни відбуваються з льодовиками і рівнем моря.
У 2007 році Міжурядова група експертів зі зміни клімату передбачила підвищення рівня моря всього на 18-59 сантиметрів у цьому столітті. Тепер ці дані можна вважати застарілими.
У районі Антарктики та Гренландії океан нагрівається швидше, ніж очікувалося, і підмиває льодовики. До кінця століття рівень моря може зрости на 1-2 метри. У цьому разі десятки мільйонів людей залишаться без даху над головою.
Дослідники з Університету Колорадо, що в США, розповіли про відкриття нового механізму, за допомогою якого тала вода проходить через мережу тріщин і розломів всередині льодовиків, нагріваючи лід сильніше, ніж передбачалося за кліматичними моделями. До чого все це призведе, наразі незрозуміло. Розуміння цих змін ще далеке від завершення. Нині людям доступна лише верхівка айсберга.