Третiй жмуток 17

Іван ФРАНКО

Третій жмуток 17

Поклін тобі, Буддо!
В темрЯві життя
Ти ясність, ти чудо,
Ти мир забуття.

Спокійний, величний,
Ти все поборов:
І блиск царювання,
І гнів, і любов.

З царя жебраком ти,
Душею моцар,
Півсвіту осяяв
Твого духа чар.

Ти царство покинув,
Щоб духом ожить;
Зірвав усі пута,
Щоб пас слобонить.

І довгії літа
Промучився ти,
Щоб корінь страждання
Людського знайти.

Знайшов ти той корінь
У серці на дні,
Де пристрасті грають,
Надії марні.

Де гнів палахкоче,
Любов процвіта,
Луди павутинням
Наш дух опліта.

І мУлить, і мулить,
ПрогОнює мир,
І тягне в сасару,
В життя дикий вир.

Та з пристрастів пекла
Ти вивів людей,
Не тьмив їх туманом
Загробних ідей.

Безсмертне лиш тіло,
Бо жаден атОм
Його не пропаде
На віки вікОм.

Та те, що в нас плаче,
Горить і терпИть,
Що творить, що знає,
Що рветься й летить -

Те згасне, мов огник,
Мов хвиля пройде,
В безодні нірвани
Спокій віднайде.

Поклін тобі, світлий,
від бідних, блуднИх,
Що в пристрастів путах
Ще б"ються міцних!

Поклін і від мене,
Що скочу як стій
Із тиску сансари
В нірвани спокій!