Сто чудовиськ Укра ни 040. Велика Мама

Назва: Велика Мама (лат. Mater magnus)
Класифікація: Хтоничне чудовисько жабоїдного типу
Розповсюдження/місцезнаходження: північна частина Сумщини, так зване мамине царство
Харчування: людське
Кількість жертв: кількадесят чиновників на рік
Популяція: 1
Розмноження: статеве
Історія виникнення/вивчення: Велика Мама стала нею лише у 2002-му році, а до того вона була звичайною селянкою Людмилою Жабоїд з села Грязне Середино-Будського району. Людмила була одним з представників древнього та поважного племені жабоїдів (див. 065. Жабоїди). Жабоїди були переселені у краї біля річки Івотки у шістнадцятому сторіччі і в ті часи набули небувалого розквіту. Але потім їх чисельність почала зменшуватися через конкуренцію збоку людей, то вже у двадцятому столітті популяція жабоїдів складала усього кілька десятків. До сьогодні ж чистокровних жабоїдів не залишилося взагалі, всі вони – метиси з людьми.
Такою самою була і Люда Жабоїд, яка мала матір жабоїдку та батька з людей, бухгалтера, що втік до села від репресій, що буяли у містах. Під час другої світової бухгалтер був розстріляний німцями за єврейське походження, але перед тим мати Людмили завагітніла нею. Людмила народилася у 1943-му році і, як всі жабоїди, відзначалася надзвичайно міцним здоров’ям та слабким інтелектуальним розвитком. Щоправда, метисація далася взнаки, то Люда, на відміну від чистокровних жабоїдів, могла розмовляти, рахувати, користуватися простими побутовими приладами на кшталт телевізора чи холодильника.
З телевізора все і почалося. Точніше, спочатку Людмилу обдурили. Як і всі колгоспники, вона отримала земельний пай. Голова сільради запропонував віддати землю йому, пообіцявши щороку платити Людмилі зерном. Кілька років платив, а потім вирішив, що можна і не платити. Коли Людмила нагадала голові про зерно, вилаяв її і наказав не турбувати. Він же знав, що Людмила живе сама, без чоловіка чи інших родичів, неписьменна та забита селянка, яка все терпітиме і не скаржитиметься.
Але Людмила образилася, відчула жагучу несправедливість. Бо ж голова забрав її землю, голова обіцяв платити зерном, а чим вона тепер годуватиме свої курей? Людмила пішла пішки до сільради, яка знаходилася за вісім кілометрів від її хутора. Знов перестріла голову і нагадала про зерно. Голова був злий, бо ходив під кримінальною справою за хабарництво, то почав кричати на жінку, щоб йшла геть. А коли Людмила сказала, що не піде без зерна, за яким прийшла з оклунками, то вдарив її. Зробив це дарма, не зважив, що Люда була жабоїдського кореню, який, деякі вчені відносять до нащадків неандертальців, тобто істот міцних та диких. І хоч все життя пропрацювала в колгоспі, але не зламалася. А ще ж образилася за брехню. То узяла голову за петельки, струсонула так, що в нього ледь голова не відпала, а потім гепнула об стіну сільради з усієї сили. Голова впав непритомний, а Люда пішла до нього додому, зламала двері до комори і набрала там два оклунки зерна. Жінка голови спустила на Люду двох собак, величезних вовкодавів, які охороняли тутешні статки. Але собаки, побачивши Люду, ганебно підібгали хвости та сховалися на городі. А Люда поклала оклунки на плечі і пішла собі. До речі, мішки були не звичайні, п’ятивідерні, а так звані кубинські, на вісім відер. Ото їх і Люда і несла до себе.
Голова, коли прийшов до тями, а тим більше, коли дізнався, що Люда забрала зерно, дуже розлютився. Бо звик, що він тут у селі один цар і всі його бояться, а ту якась баба дурна вдарила його, а ще й зерно забрала. Голова злякався, що це буде прикладом до інших, то зателефонував дільничному. Виставив добрячий могарич, дав пів-свині і наступного ж дня Люду заарештували. Спочатку тільки спробували, але Люда легко викинула через паркан з двору і дільничного і його помічника. Була настільки дикою, що навіть форми не міліцейської не боялася. Дільничний викликав допомогу з району, чотирьох співробітників на „бобіку”, але і їм не вдалося заарештувати Люду. Бо від стусанів літали, наче м’ячі і нічого не могли зробити проти цієї кремезної баби. Тоді узяли хитрістю. Налякали, що спалять сарай разом с худобою. Її Люда дуже любила, то здалася.
Їй хотіли одягти наручники, але не знайшлося таких, які б налазили на її великі, робочі руки. То просто зв’язали і повезли до райвідділу. Спротив співробітникам міліції не шили, бо соромно було, що якась баба ось так відбивалася. Звинуватили Люду у пограбуванні. Наказували робити зізнання, але Люся була впевнена, що вчинила правильно і забрала своє, а не чуже. Її спробували бити, зв’язану, але коли вона ледь не відкусила кулак одному з оперів, то кинули до підвалу і там тримали кілька тижнів на самій воді. Думали, що голод зламає Люду, але жабоїди можуть не їсти по кілька місяців без шкоди для своїм примітивних, але міцних організмів. Коли менти побачили, що голодом Люду не зламати, а сама вона не зізнається, то просто вивезли її і викинули десь у лісі.
Так Люся повернулася додому, але виявилося, що дома в неї вже немає. Менти продали всю її худобу, розібрали і продали хату та сараї, навіть цеглу з фундаментів вирили. Залишився в неї тільки пустий підвал, в якому Люда і оселилася. Кілька сусідок запрошували її до себе, навіть окремі кімнати обіцяла, але Люда не пішла. Як і всі жабоїди, була вона відлюдкувата і важко переносила присутність людини поблизу.
Так і жила Люда у підвалі, але якось зайшла до сусідки, щоб подивитися сльотливий латиноамериканський серіал. Сиділа, дивилася, переймалася за улюблених героїв, коли почалися новини. Люда хотіла піти, бо на політиці не зналася, коли почали показувати тодішнього президента. Люда навіть не знала, хто то такий, але коли помітила в його обличчі знайомі хижі риси. Вирячилася на екран і все дивилася, а президента показували довго і різноманітно. Люда підійшла якомога ближче до екрану, роздивлялася, потім сказала сусідці, що президент наш  - Жаба-Людожер і це вона знає напевно. Сусідка таких слів злякалася, наказала нічого такого не говорити. Бо, мовляв, за таке і посадити можуть.
Люда пішла до себе у підвал, там вляглася спати на дубових дошках, але заснути не могла. Бо кипіла її древня кров мисливців на Жаб-Людожерів. Рано вранці, ще по-темному, Люда вилізла з підвалу і попрямувала до району. Хотіла попередити людей про президента, який Жаба і якого вбити треба якомога скоріше. У районі її боялися слухати, потім хтось викликав міліцію, але ті Люди пізнали і не схотіли зв’язуватися. Між тим Люда прийшла до райдержадміністрації, щоби поспілкуватися з головою. Міліціонер на вході спробував Люду не пустити, але вона відштовхнула його і пішла собі далі. Піднялася на другий поверх, зайшла до приймальні, а голова як раз виходив. Зневажливо подивився на неї, якусь сільську тітку, яка не варта була і кількох секунд його дорогоцінного часу. Спробував відштовхнути її, але Люда схопила його за руку і придивилася. З подивом побачила у обличчі голови райдержадміністрації риси Жаби, тільки дрібної.
Після цього вбила його. Її ніхто не вчив вбивати, це був інстинкт багатьох поколінь жабоїдських предків, які полювали на Жаб-Людожерів. І вбили їх за строгою методою: пробивали їм грудь, виривали серце і розривали його на очах Жаби, після чого там вмирала від здивування. Так само Люда вбила і голову Середино-Будської райдержадміністрації, відірвала йому голову і винесла на площу, щоб показати людям жаб’ячі щелепи та шлунок, повний дитячої крові, бо ж Жаби-Людожери найбільше люблять їсти дітей. Люди дивилися на все це і лякалися, бо страшно ж подумати було, хто ними керує. Люди відверталися і втікали, намагалися не чути того, що їм казала Люда.
Та тут до неї підійшов один чоловік, вже літній, колишній військовий. В нього зник онук, школяр, дуже здібний. Поїхав до Києва на олімпіаду по фізиці і зник. Міліція спочатку шукала, а потім почали говорити, що не було в нього онуку. Залякали батьків, які погодилися, що хлопчика дійсно не було і їм тільки ввижалося. Дід теж погодився, але зачаївся. Збирав інформацію, намагався зрозуміти, що ж трапилося, здогадувався, що брудні сліди справи зі зникненням онука йдуть кудись високо нагору. Аж ось Люда пояснила, що країною керує Жаба. Не просто жаба, а Жаба-Людожер, яка не може не їсти людей, не може не пити кров. І дід згадав, що переможців олімпіад планували везти на прийом у президентський палац і що зникли ще кілька учнів. Жаба з’їв їх.
Чоловік зрозумів це і побіг додому. А Люда все ходила містом і закликала людей повстати, бо хіба не огидно жити під Жабою? Та то гріх перед Богом і ганьба перед людьми! Всі з цим були згодні, але всі були раби, то не боялися ані Бога, ані ганьби. Міліція, нарешті наважилася схопити Люду. Кинулися на неї удесятьох, здорові, молоді хлопці з сіл. Але розлетілися від Люди, що і так була міцна, а зараз же палала вогнем гніву. Хотіли стріляти в неї з пістолетів, але вистрелили в них. З кулемета. То повернувся колишній військовий, який відкопав зброю і вирішив ставати під прапори Люди, щоб боротися з Жабою, вбити чудовисько і помститися за онука. Міліція, звична більше гамселити беззбройних та обкрадати п’яних, побачивши кулемет, попадала на землю. Люда забрала в них зброю і сказала чи забиратися з міста, чи приставати до лав армії, що піде на війну з Жабами-Людожерами і головною Жабою, Рудим чортом, що усівся в Києві і пив вкраїнську кров. Міліціонери вирішили краще втекти, бо були впевнені, що завтра приїде ЗМОП і зачистить тут усе.
Та ЗМОП не приїхав, бо ніхто не насмілився повідомити до області, що ж відбувалося. Район був маленький, з Сум ним цікавилися лише перед виборами, то кілька місяців Люда, яку всі стали називати Велика Мама, правила, як хотіла. Своїм серцем і по справедливості. Навколо неї згуртувалося кілька десятків чоловіків, здебільшого колишніх військових, які сумували за порядком і бачили, яка руїна робиться у країні. Вони повірили в Велику Маму, що вона узяла владу не для того, щоб красти і жерти, а щоб встановити царство добра та справедливості. Вони виконували всі накази Великої Мами, яка знищила всіх Жаб у районі, дала людям волю і навчила не боятися. Всі дуже любили Велику Маму, їй хотіли подарувати будинок вбитого районного прокурора (найбагатший будинок у районі, так завжди), але вона сказала, що немає потреби ані в чому. Ночувала на підлозі робочого кабінету, їла хліб з сіллю та цибулею, приймала всіх бажаючих, допомагала, чим могла, слідкувала, щоб не було несправедливості.
Якось люди дізналися, що наближається день народження Великої Мами, то вирішили зробити їй подарунок. Знали, що Велика Мама любить дивитися латиноамериканські серіали про кохання та слухати пісні про те саме. Серед інших співачок полюбляла слухати Валерію, жінку важкої долі. І тут виявилося, що ця Валерія дає концерт у Сумах. Хлопці, коли дізналися про це, то зраділи, узяли зброю, автобус і поїхали. Були в Сумах вже увечері, спокійно увійшли до театру Щєпкіна, де розважала публіку солодкоголоса птаха та викрали її. На очах у всього залу, всього обласного бомонду!
Почався страшенний скандал. Губернатор, який хвалився, що тримає область у кулаку, вимагав терміново знайти негідників і розтерти їх у порохню. Начальник міліції не міг зрозуміти, хто насмілився на таке свавілля у, здавалось би, розчавленій важелезним катком влади області. Перекрили усі дороги, але це нічого не давала, до того ж виявилося, що зникли і не озиваються пости ДАІ в Білопіллі, Ворожбі, Глухові та Шостці. Було схоже на те, що хтось тікає на північ області і ліквідує по дорозі пости. Це вже взагалі ні на що не було схоже. Генерал наказав зв’язатися з начальником Середино-Будського райвідділу, але там сказали, що райвідділу немає і вся влада у Великої Мами. Генерал ні про яку маму нічого не чув, а губернатор вимагав термінових успіхів. То була сформована велика слідчо-оперативна група зі співробітників міліції, СБУ та прокуратури, яка і відбула до Середино-Буди з наказом зачистити увесь район вщент.
З Сум виїхало десятка три машин і чотири автобуси, по дорозі до них долучалися нові загоні, загалом, на північ сунуло до півтисячі співробітників правоохоронних органів, які були впевнені у своїй владі і перемозі. То дуже здивувалися, коли кордоні району по колоні був відкритий вогонь зі стрілецької зброї. Карателі повибігали з машин та автобусів, попадали у сніг, а з сусіднього лісу виїхало два танки. Не аби які, а славетні Т-34, часів Другої світової. Вони повернули стволи у бік дороги, а в мегафон якийсь голос наказав здаватися Великій Мамі, інакше смерть. Генерал Пєтухов, грізний дядько, який звик, що його усі бояться, розлючений криками губернатора і тим, що невідомі поцарапали його новенький позашляховик, на який ому збирала вся область, наказав атакувати і затримати цю наволоч, що насмілилася протистояти владі. Міліціонери, які ще боялися свого керівника, почали вовтузитися у снігу, коли танки вистрелили. Прямим влучанням машина генерала Пєтухова була розбита вщент. Сам генерал замовк, а його підлеглі потягли руки до гори і почали здаватися невідомим нападникам. Яких було не більше сотні, тобто перевага була в урядових сил, але вони не звикли до опору, вони завжди працювали з чередою, а не з людьми, які боролися за себе.
За кілька годин усіх карателів обеззброїли і відвели на центральну площу Середино-Буди, де чекала Велика Мама. Вона була роздратована. Бо коли привезли Валерію і сказали заспівати щось, московська співачка почала волати про гонорар і адвокатів, показавши, що насправді вона бикувата дурепа, а не ніжна квітка сердечних почуттів. Велика Мама, коли почула це, розчарувалася і наказала Валерії йти геть. Коли та почала вимагати, щоб їй заплатили і відвезли до Сум, Велика Мама дала їй такого ляпаса, що та аж покотилася і більше не вимовила ані слова, забралася пішки. А Велика Мама пішла на позиції, бо вже знала, що наближаються вороги. Її ледь переконали не ризикувати, бо знали, що без неї Жаба переможе повстання. Коли привели полонених Велика Мама наказала вивести до неї керівників міліції, СБУ та прокуратури. У всіх їх вона впізнала Жаб-людожерів і вбила їх. А голови наказала відіслати до Києва. Щоб головний Жаба знав, чим все це закінчиться.
Звісно, що в столиці були шоковані тим, що відбулося. На Середино-Будський район були кинуті війська. Танки, авіація, артилерія, величезна перевага у зброї, здавалося б не залишала шансі Великій Мамі та її прихильникам. Але вони ладні були померти за ідею, вони йшли у бій, вони не відступали, воювали до останнього і військова машина забуксувала. До того ж успішно діяла пропаганда Великої Мами, яка закликала солдат не гинути за Жабу, яка їсть їх родичів і п’є українську кров. Після кількох місяців боїв, війська були відведені і з Великою Мамою був укладений мирний договір. За яким вона зобов’язувалася не виходити з трьох районів на півночі Сумщини, а уряд відмовлявся від спроб військового втручання.
Поточна активність: Велика Мама править там досі. Землі, якими вона керує, звуться Мамин край і не підконтрольні Києву. Велика Мама витримала перевірку владою, вона так само спить на підлозі, їсть хліб з цибулею і щодня зустрічається з підданими, щоб дізнатися, чи не ображає їх хтось. Велику Маму дуже люблять, звуть лише так і вважають посланцем Бога не землі. Згідно ідеології Маминого краю, Велика Мама прийшла, щоби дати всьому світу урок, як побудувати суспільство суцільної справедливості.
Ставлення громадськості: Під час війни з Великою Мамою центральна влада намагалася всіляко очорнити її. Лунали звинувачення у тому, що вона вбивця та справжній маніяк. Після закінчення війни і укладання мирного договорі, згадувати про Велику Маму заборонено. Це можемо робити тільки ми в „Житті по-справжньому!”. 
Причини появи: еволюційно-соціальні.
Згадки в літературі: Про Велику Маму йдеться у книзі „Улюблений син Великої Мами” (http://www.gak.com.ua/creatives/1/7596) та книзі „Два пальца прокурора” (http://proza.ru/2005/09/11-109).
Перспективи: поки що Великій Мамі нічого не загрожує, але подейкують, що президент Віктор Янукович планує при підтримці Росії завоювати Мамин край і знищити Велику Маму. Одні це пояснюють прагненням позбутися владної конкурентки, а інші тим, що Янукович теж Жаба-Людожер і має інстинктивну ненависть до Великої Мами, в жилах якої тече кров славетних Жабоїдів.
Візуальні матеріали по темі дивіться тут: http://superknyga.livejournal.com/274294.html