"То ніч повільно спалює сувій
Вугільного попеченого неба"
Святослава Лученко.
Ось і все, лише попіл сіріє та блідне Зоря. Рядовиці тополь виступають над шляхом. Все чіткіше, чіткіше обриси, вже з'являються тіні. Кішка чорна майнула із темного яру прудкіше, ніж на стежку промінчик упав з позолоти хрестів. Вже сіріє... Туман виповзає з левади, приярків та балок ...
...
От і все, стос томів - то пелюстка тонка, то усе що лишило нам небо згоріле. Ти - духмяна, покірна, п'янка як той трунок, що ним пригостив характерник у минулім житті, чи в майбутньому "фото на згадку"...
Гадку мати, чи думку, чи здогад чи ж то ноша не надто важка в горобиную ніч, що запалює небо над Містом???
...
Ніч згоріла до тла, ніч згоріла до тла, ніч згоріла...
Ось i все, лише попiл...
© Copyright: Ингвар Олафсон, 2010
Свидетельство о публикации №210120201049
Свидетельство о публикации №210120201049
Рецензии
