Iз градища Киeва

                для Галини Т.

Із градища Києва, із лігвища Змієва* ллється плач-лемент за коханням, за любовію...Не чую, бо вію вітрами-вітрищами над морем студеним, горищами несуся над містом Варяжим ряженим...

Не чую як б'ється в краю полуденнім серденько Діви Чорної-Діви Білої, як пристрастю  повняться ночі її... Ночую один на баркадері, цикадами сню таврійськими. Прокидаюсь, а море чуже-холоднеє гойдає кораблик мій утлий, у тлустий берег корму тисне. Кисню не стачить і я прошу Пречисту:"Дай же вдихнути на повні груди цеї ночі, що єднає мене з Містом, що наповнює моє існування змістом, що дає Лебедятку** оруди почути як ллється пісня за коханням палким, за любовію із градища Києва, із лігвища Змієва...

--------------------------------------------
* «Из города Киева, из логова змиева
   Я взял не жену, а колдунью...»
                Н. Гумилев
** молода, недосвідчена Душа.

©2005 Ingvar Olaffson