І знов Басаврюк на срібній бандурі місяця співає тяжку думу, раз-по-раз виринаючи між сірих табунів диких коней, турів, які цієї зими надто довго сунуть по тому світу до сходу, і ми, відчуваючи серцем цей невпинний стогін гуркотіння копит, мучимося снами в своїх притишених оселях, наші душі зриваються від тіла, б’ючись об шибки, розтоплюючи діамантові морозяні квіти... Ми відчуваємо, що є щось несправжнє в зимовому лункому просторі без снігів, в квилінні тривожного вітру серед голого чорного віття дерев, в порожніх мушлях сердець без любові...
І тільки забуті коні-тарпани, сірі бики, так і нескорені ніким і нічим, навіть смертю, скачуть і скачуть на схід сонця по нічному небу під срібними переливами тужливої бандури.
Вони вже знають свою дорогу.
I знов Басаврюк...
© Copyright: Борис Смыковский, 2010
Свидетельство о публикации №210120201215
Свидетельство о публикации №210120201215
Рецензии
Гарна мініатюра!!! Ваші прозові твори мені видаються цікавішими за поетичні. Але це суто суб*єктивна думка...;-)
Щасти!!!
Ингвар Олафсон 24.12.2010 17:39 • Заявить о нарушении
Щасти!!!
Ингвар Олафсон 24.12.2010 17:39 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.