Сто чудовиськ Укра ни. 041. Ямпiльськi дракони

Назва: Ямпільскі дракони (лат. Draco yampilus)
Класифікація: Літаюче чудовисько змійгориничного типу
Розповсюдження/місцезнаходження: Ямпільский район, іноді виходять на територію сусідніх районів
Харчування: комбікорм, патока, бражка
Кількість жертв: кілька десятків на рік
Популяція: до десятка
Розмноження: одностатеве, яйцями
Історія виникнення/вивчення: перші відомості про Ямпільских драконів відносяться до 30-х років минулого століття, коли в місцевий комітет партії почали поступати скарги на чудовиськ, які узялися бозна звідки і толочать поля та нападають на колгоспну худобу. Деякий час скарги ігнорувалися, бо ж в райкомі усі були атеїсти, в чудовиська та іншу нечисту сили вірити не мали права. Коли ж матеріальна шкода, яку списували на чудовиськ, збільшилася в кілька раз, то в районі вирішили, що мова йде про шкідництво і підступи ворогів народу. Для боротьби з ними в села району були відправлені групи чекістів, які швидко провели слідство, з’ясували особи шкідників та ворогів, заарештували їх.
Коли чекісти повернулися до Ямполю, то кілька з них  написали доповіді щодо бачених ними чудовиськ. Які були розмірами з сільський будинок, могли літати за допомогою величезних крил, плювалися вогнем та майже не відчували кульових поранень. Чекісти, які насмілилися написати такі звіти, були заарештовані і розстріляні, як вороги народу, що розпускали контрреволюційні плітки про існування чудовиськ, яких у країні рад не могло бути. Після цього про драконів перестали згадувати у будь-яких офіційних документах. Однак, місцеві жителі свідчили, що дракони нікуди не поділися.
Знову про них згадали вже у часи перебудови. До Ямполя якось прибув журналіст з Москви, якому хтось і розповів під самогон про чудовиськ. Москвич зацікавився, розпитав детальніше і написав велику статтю до центральної преси, де Ямпільскі дракони стали одною з нових дуже популярних тем, разом с чужопланетниками, сніжною людиною, метеликами-людожерами та гігантськими щурами з метро. Треба відмітити, що сам московський журналіст не вірив у існування драконів, не досліджував їх, просто переказав байки місцевих жителів і забув цю історію.
Далі до драконів звернулося вже „Життя по-справжньому!”. До програми звернувся один французький бізнесмен, який збирався відкрити на півночі Сумщини підприємство по видобутку торфу та продукції з нього. Француз вже заплатив купу грошей за хабарі, домігся надання численних дозволів, вже почав будівельні роботи, та стався напад на бригаду будівельників. За словами бізнесмена, напав дракон, який перекусив навпіл двох будівельників і зруйнував три одиниці техніки. Ми не повірили про дракона, але француз показав фотографії, зроблені під час нападу одним з будівельників на мобільний телефон. На фотографіях був чітко помітний дракон. Пузатий, некрасивий, але в польоті і ще й плювався вогнем. Ми перевірили – фотографії були оригінальні, без фотошопу. Бізнесмен просив нас, як спеціалістів з чудовиськ, допомогти йому позбавитися нападника чи домовитися з ним, бо наявність дракону ставила під загрозу увесь проект.
Я виїхав до Ямполю того ж дня і вже увечері був біля болота, де француз збирався видобувати торф. Болото, як болото, нічого особливого. Щоправда, в середині болота був острів, принаймні там виднілися дерева. Я повернувся до села, спитав, чи є стежка на острів. Місцеві почали запевняти мене, що стежки немає і взагалі про острів краще забути. Такі аргументи діяли на мене подразливо. Я вирішив, що мушу побувати на острові. Сказав, що заплатив би за це сто баксів.
Сто баксів у маленькому забитому селі – великі гроші. То коли я вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям, до мене підійшов один хлопець. Сказав, що може відвезти, хоча це і ризиковано. То сто п’ятдесят доларів. Ми випливли на невеликому човні вранці. Хлопець попередив мене, що треба зберігати тишу, виконувати його накази та заплатити наперед. Гроші він залишив на березі болота. І ми попливли. Човен важко йшов болотом, хлопець відштовхувався жердиною і ми потроху наближалися до острова, який був укутаний хмарою мряки. Ще на березі я спробував розпитати хлопця про острів, але не домігся ані слова. Зараз ж відчував, що хлопцю дуже страшно, що він весь напружений і тремтить, а на лобі у нього виступив піт, хоч було прохолодно.
Десь за годину ми підпливли до острова. Хлопець обережно ступив у болото і провалився ледь не по груди у мул. Потяг за собою човна. Ще з десяток метрів, поки показав, що мені можна виходити. Ми витягли човен і сховали його на березі, після чого пішли в глиб острова. Дуже обережно і тихо. Мені почулися якісь дивні звуки, я побачив, як хлопець перелякався. Зупинився сам, махнув мені рукою, вказував, що треба пройти прямо. Сам залишився на місці. Я пішов, перевіривши кобуру на поясі. Звуки все посилювалися, це було якесь хлюпання з рохканням, зі стогонами на додачу. Нарешті я вийшов на невелику галявину, оточену кількома рядами ялинок зі зламаними верхівками. На галявині лежало дещо, що примусило мене здивуватися. Це був дракон досить великих розмірів: метрів десять у довжину від кінчика хвоста до голови, з тулубом розміром десь три на три метри і великими крилами. Чудовисько дуже неспокійно спало, нагадуючи людину у стані важкого алкогольного отруєння. Тхнуло від дракона відповідно. Я сфотографував його, зняв на відео, обдивився саму галявину.
Коли повернувся на берег острова, то побачив, що хлопець на човні вже відплив і не збирається повертатися. Мені довелося залишитися на острові, то я зміг добре дослідити життя дракону. Він проспав до самого обіду, потім прокинувся, на нетвердих лапах, хитаючись, пішов до болота і припав до води. Пив жадібно і довго, потім приліг на березі з сопінням та кректанням. Він був дійсно схожий на чоловіка у важкому похміллі. Полежав, потім наваляв купу гівна, трохи походив берегом, розправив крила, розбігся, стрибнув і полетів. Некрасиво, взагалі, що в його черевастій фігурі, що у рухах, було мало красивого. Летів важко, але летів, за декілька хвилин зник з горизонту.
Я почав обслідувати острів. Але окрім куп гівна на ньому нічого не було. Ще мені не сподобалися кілька людських скелетів, знайдені поруч. Але скелети були цілі, то можна було сподіватися, що дракон не їсть людей.
Чудовисько повернулося лише вночі, важко приземлилося, майже впало на галявину і заснуло. Спало важко, стогнали, смерділо перегаром. Вранці все повторилося. На третій день я вирішив щось робити, бо інакше міг померти на цьому острові від голоду. Дочекався, коли дракон вляжеться на березі болота після водопою і вийшов. Дракон, коли побачив на мене, то гнівно заричав і плюнувся вогнем. Я чекав чогось такого, то відскочив, вогонь пролетів мимо, лише трохи підпалив мене. 
- Хочеш браги? – крикнув я чудовиську, щосили сподіваючись, що воно розуміє людську мову. 
- Чаво? – почулася відповідь і виявилося, що дракон не тільки розуміє, але й сам вміє розмовляти по-людськи.
- Браги хочеш? Ціле море! Знаю місце! Питимеш, скільки хотітимеш! – я поспішав, бо побоювався, що чудовисько знову плюну вогнем, а я не встигну відстрибнути.
- Єтіть-колотіть! Полєтєлі! – гримнуло чудовисько і запропонувало свою шию. Мабуть, перевозило людей чудовиськ саме на ній.
Я всівся на шию, обхопив її, дракон почав розминатися перед польотом. Зблизька він дуже смердів, але я так хотів вибратися з острова, що не перебирав. Ось він розбігся і стрибнув, ми полетіли. Спочатку дуже низько, майже над самим болотом, дракон важко кректав, здавалося, що ми ось-ось впадемо. Але поступово чудовисько розійшлося, набрала трохи висоти і спитало:
- Куда?
Я наказав летіти до села, звідки ходив на болото. Вказав хату того хлопця, який залишив мене на острові.
- Брага там, багато браги, точно знаю. А я зараз за спиртом збігаю. Каністра ціла. Спирт поважаєш?
- Спіртуху! А как же! – зрадів дракон і пошвендяв до хати човняра. А я побіг геть. За декілька хвилин позаду почулися крики, потім бачив, як запалав вогонь. Дракон спалив човняру хату, але бражки не знайшов, то заходився шукати мене. Але я встиг добігти до лісу, там чудовисько не могло підлетіти до мене і схопити.
Наступного дня я повернувся зі знімальною групою і жбаном спирту. Дракон миттю забув образи, напився, почав волати пісні, а потім спробував викрасти нашу дівчину-фотографа. Коли ми стали вивчати драконів, то з’ясували, що спроби сексуального насильства з їх боку у відношенні жінок бувають часто. Звісно, через різницю у розмірах, статевий стосунок у звичайному розумінні між драконом та жінкою неможливий. Але дракони примушують жінок робити дещо руками і таким чином задовольняють свої сексуальні бажання.
Виглядає це огидно, до того ж трапляються нещасні випадки, коли дракони у судомах пристрасті травмують жінок. Але інших об’єктів пристрасті дракони знайти не можуть. Принаймні, популяція драконів у Ямпільскому районі складається виключно з самців. Враховуючи високу смертність драконів, здебільшого через нещасні випадки, пов’язані з алкоголем, можна було б чекати швидкого вимирання цих істот, але чисельність популяцію досить стабільна і, навіть, має тенденцію до збільшення.
Тому що дракони навчилися розмножуватися самостійно, без самиць. Під час вивчення життя драконів ми помітили, що десь раз на два роки кожен з них зникає на кілька місяців. Цьому завжди передує велике об’їдання, коли дракон жере у два-три рази більше, аніж завжди. Справа доходить до того, що чудовисько вже ледь відривається від землі. Одного дня дракон зникає, точніше ховається у своєму лігві, яке завжди розташоване у важкодоступному місці. Там дракон проводить кілька місяців, а потім знову з’являється, худий та голодний. Їсть, п’є, бешкетує. Місцеві не знали, що відбувається з драконом, коли він ховається у лігві.
Ми дізналися, що цей час чудовисько сидить на яйцях. Так, на яйцях, які само і відкладає. Зазвичай це кілька десятків яєць, розміром з кавун. Вони несуться по одному і ховаються драконами у великій ямі, повні гною, де зберігаються у покої. Коли назбирається потрібна кількість яєць, дракон розриває яму і сідає на яйця, починає їх вигрівати. Два місяці він не сходить з яєць аж до того моменту, поки з них не вилуплюються малі дракончики. Виключно самці, розміром десь як доросла ігуана. Після цього дракон вважає свої батьківські зобов’язанні виконаними, улітає з лігва, починає жерти і пиячити, як не в себе. Малі дракончики швиденько тікають з лігва, бо батько може їх легко розчавити, коли прилетить п’яним. Живуть самостійно, у перший рік майже половина їх гине, але ті, хто вижили, швидко зростають і вже за три роки переходять на дорослий спосіб життя.
Тобто, нападають на навколишні села і вимагають з людей їжу та питво. Люди вимушені плати, бо надії на центральну владу немає, а дешевше таки віддати чудовиську частину, аніж чекати, поки воно знищить все. До того ж, дракони дуже неперебірливі: жеруть картоплю, комбікорм, макуху, патоку та сироватку, продукти дешеві і доступні. Ще доводиться постійно напувати чудовиськ, щоб вони не гнівалися і не робили шкоди. У кожному селі працює винокурня, яка і робить щоденно по кілька відер браги для крилатих розбійників.
Які вдень завжди пирують по селах, а вночі, які б п’яні не були, повертаються до своїх лігв. Саме під час цих п’яних польотів трапляється велика кількість нещасних випадків, коли дракони зіштовхуються з дротами чи стовпами електромереж, житловими будинками, навіть транспортними засобами. Незважаючи на це, дракони вперто летять до лігва, мабуть, ними керують древні інстинкти, які примушують спати у безпеці.
Бо люди охоче нападають на драконів, користуючись їх безпомічністю у сні. Тоді чудовиську відтинається голова, після чого тушу розбирають. М’ясо драконів не смачне і його згодовують свиням, а ось дуже міцна шкіра йде на виробництво одягу. Окрему цінність мають вуси драконів та ріг між очима, який використовують для виготовлення ліків китайської медицини. Крила чудовиськ охоче купуються, як мисливські трофеї і прикрашають собою не один палац під Києвом чи Москвою.
Щоправда, у більшості випадків мова йде про загибель драконів у нещасному випадку чи під час сну. Просто ж вполювати здорового дракона неможливо, бо кулі зі стрілецької зброї його не беруть.  Спроби використовувати великокаліберні кулемети чи гранатомети – справа дуже ризикована, бо дракони душе швидко атакують, плюють вогняною слиною, чавлять своїм великим тілом і б’ють міцним хвостом.
Вже після помаранчевої революції, щоби хоч якось компенсувати свої витрати на утримання чудовиськ, жителі Ямпільского району неодноразово зверталися до Києва з проханням або знищити чудовиськ, або встановити спеціальну субвенцію з держбюджету. Зупинилися на другому варіанті, то останні роки район отримує на драконів до мільйона гривень щорічно. Витрати проходять по статті „Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій”. Бюджетних грошей все одно не вистачає, то дракони є важким тягарем місцевої економіки.
Наші спроби спілкування з чудовиськами виявили їх низький інтелектуальний розвиток і майже повну відсутність пам’яті. Дракони не пам’ятають, де і чим жили їх предки, чи мали свою мову. Російська драконів пояснюється тим, що на крайній півночі Сумщини розмовляють здебільшого російською. Спроби переконати драконів змінити руйнівний стиль їх життя ні до чого не привели. Алкоголізм продовжує царювати серед цих істот. Більше того, зараз вже є два випадки, коли чудовиськ підсаджували на наркотики. Замість бражки їм уводять ширку, яку варять з макової соломки. Міліція у це не втручається, бо не хоче мати конфлікту з драконами, взагалі то істотами мирними, але страшними у гніві.
Поточна активність: До десятка драконів продовжують жити та пиячити на Ямпільщині. Нещодавні спроби їх одомашнення задля використання в туристичній індустрії і сфері розваг, були невдалими, бо дракони не виявили ані бажання щось змінювати у своєму житті, ані можливості. Що ж до позиції центральної влади, то вона намагається не помічати драконів, щоб не псувати відносини з Москвою. Бо ж Кремль, через російську мову драконів, вважає їх соціально-близькими істотами і всіляко захищає. Ходять чутки, що Дракони є тотемними тваринами правлячого російського дому.
Ставлення громадськості: скоріше позитивне, з гумором. Дракони близькі своїм світоглядом частині населення, а описи їх сексуальної активності навіть користують великою популярністю. Так само, як і атрибутика з зображенням драконів.
Причини появи: еволюційні
Згадки в літературі: Про викрадення драконом задля сексуальної експлуатації цілого дівочого хору йдеться в одному з розділів книги Божени де Шимоньє „Агенція ментального захисту” (http://gak.com.ua/creatives/1/17117). Про конфлікт з драконом розповідає книга „Братство Тунгуського метеорита” (http://proza.ru/2003/10/27-132). 
Перспективи: Якщо влада буде проводити політику невтручання, то Ямпільским драконам нічого не загрожує.
Візуальні матеріали до розділу: http://superknyga.livejournal.com/275646.html