КварТИ

І

Ловитва птаха, що блука в дощі
Така безпомічна, неоковирна
Скінчилася і почалася мирна
Гонитва містом в гамівнім плащі

На мотоциклі-втечі-від-життя...
Гаруємо у кишеньковім парку,
Кохаємось, знов затіваєм сварку,
І знову мир і сльози каяття...

„Таке життя”...Впресовані в роки
зім’ята постіль, щоки і боки...
Світлини в рамках на зів’ялих стінах

У пустку паутинну дивляться мою –
Чи хто там є? Там я, німий,стою
Впокорений нарешті...На колінах... 

ІІ

Впокорений нарешті...На колінах...
Перед іконою стриножу мить,
стривожу душу хай ще поболить
у Переддень Великий Переміни...

Ці стіни паперові тьмяне світло
просочують. Мов трунок його п’ю...
Спираюсь на костур і вже стою.
І тінь свою вкарбовую у віт тло...

І оживає звуками німе кіно.
І Птах сполоханий і скривджене Воно
рулади розливають згодженим дуетом...

І вечір наливається в тонкий бокал...
Орган, віола, вищезгаданий вокал
перетікають з рондо в менуети...

ІІІ

Перетікають з рондо в менуети...
мої фантазії – фантомів гра.
Мій сад росте, потріскує кора
від руху соку... Золота карета

закопана десь тут, під берестом розлогим.
Його коріння заплело в косу
цих статків таємницю і красу
листів,що падають опівніч на підлогу.

І слава Богу, що їх можу прочитать...
Вони приходять „тайно, яко в ночі тать”
Я кожен раз боюсь, що цей – останній.

Тому напружено вслухаюсь в кожну мить.
У тиші серце вже не стука , а гремить
І небу сяйво місячне співа осанну...

ІV

І небу сяйво місячне співа осанну,
І знову зорі градом б’ють об білу ніч,
І знову линеш Ти крізь глибину сторічч
в цей бар, де ми сидимо зовсім п’яні.

Чи чуємо Тебе? Навряд, мій Давній Друже.
Чи бачимо? Мо’ хвиленьку якусь зі п’яних віч.
Спасибі рому, то таки є добра річ
Для сили візуальної. Байдуже,

що завтра скаже Дому Господиня
на сон солодкий на бруківці попідтинню...
Ми бачили Тебе, ми снили ніч Тобою...

О сьомій похмелюсь, відкрию скриню.
Дістану плащ, вдягну краватку жовто-синю.
Піду на Плац, щоб готувать війська до Бою...


©2004 Ingvar Olaffson