Мой дом...

... моє Я - таке бентежне і незбагненне. мене щось тривожить. Я не завжди впевнена в собі. Я не завжди можу пояснити, що мене засмучує. ... Моє Я складається з безлічі тоненьких пагінців... А де ж живуть ті пагінці? Чому я мріями лечу в інше місце, коли і вдома мені так добре?

Де мій дім? І що таке дім? Споруда? Місце? Реальність? Ми звичайно називаємо адресу: місто чи село, вулиця, дім... А як знайти адресу Душі? Де дім Розуму? Дім Любові? Дім Надії?

Моя Думка - мандрівниця. Її дім - Всесвіт. І ніхто не здогадається, де я подорожую. Щойно я відвідувала єгипетські піраміди, а потім говорила з Клеопатрою. А ще раніше була гостею Шекспіра. Він познайомив мене з Джульєтою і ми стали подругами. Я гойдаласьна хмаркахнад Альпами...

Де дім моєї Душі? Де добре моїй Душі? Вона така неспокійна! Коли я зустрічалась з Шекспіром, він подарува мені сонет:

"Моя душа, ядро земли греховной,
Мятежным силам отдаваясь в плен,
Ты изнываешь от нужды духовной
И тратишся на розпись внешных стен".

Я шукаю дім для своєї Душі. Щоб позбавитися від Душевної Болі, щоб повернути Душевний Спокій.

Я хочу збудувати дім для своєї Душі. Я його будую. Іколи мені здається, що я зуміла збудувати прекрасний замок з надій і мрій, необережне слово чи холодний погляд, мов ураган, змітає його. На жаль, я часом зустрічаю бездушних людей... Моя чиста та смиренна Душа шукає притулку в церковній тиші... Я слухаю спів. Мовчки стою перед іконами. Заворожено дивлюсь на полум'я свічки... Свічка - це моя Душа?

Я - Вітер. А хіба вітер має свій дім? Іноді я - лагідний, теплий літній вітерець. Іноді - холодний вітер, що дує з моря. Іноді - просто прохолода, що несе вологу і сум. Вітер - це настрій, який так часто змінюється.

Я не можу визначити свій вік. Іноді я думаю про себе, як про дитину, що бавиться на березі океану. А іноді я відчуваю, що мені 40 років. Я прокидаюсь у велетенскій кварирі і відчуваю себе дуже саотньою...

Пагінці мого Я такі тонесенькі! Їх колишуть незнайомі вітри, турбують дощинки-сльозинки...

...Я заходжу в дім. Мене ніхто ні про що не запитує. Мабудь все написано у мене на обличчі. Йду до мами, яка сидить на дивані у вітальні. Сідаю поряд і обіймаю її. Потвм довго сиджу, закривши очі. Мама гладить мене по голові, і тепло розливається по всьому тілі, а в душі світліщає. Стає так добре, що аж сльзи виступають. Тато з братом переморгуються і посміхаються. Як добре, щоне треба пояснювати, де мандрувала моя Душа! Мені зараз не хочеться говорити. Ну просто "Повернення блудного сина"! А якщо - повернення Душі?

Моя душа вдома.