Брехун. Конкурс на украинском языке

В той рік працювали ми на лісоповалі, у вісімнадцяти кілометрах від залізничної станції Тоншаєво.         Жили в глухому лісі, в рубаних, опалювальних дровами будиночках, без електрики. Ліс валили ручними пилами і сокирами, на станцію возили на підводах кіньми. Основним видом енергії був гас для освітлення наших жител.  Гас привозили в Тоншаєво один раз на місяць. Скільки б ми його ні запасали, до наступного, того, що привіз, все одно не вистачало, два-три дні кожного місяця, доводилося сидіти в темноті.

Пройшли вже днів десять, як минув термін, а гасу не було. Всі були в очікуванні: коли ж його привезуть? Лягати спати в чотири вечора - а саме в цей час вже темніло - нікому не хотілося, сидіти без світла можна тільки у відкритої печі, яка при цьому димить.

 В неділю, коли   всі лісоруби вийшли на вулицю пограти в сніжки і повалятися в снігу, мимо проїхала двоколка, в якій сидів парторг комбінату. Парторг цей, як і будь-хто інший, ніколи не упускав випадку дати пораду, розповiсти анекдот, пожартувати, а то і красиво збрехати. Він знав багато всіляких історій, примовок.   І на цей раз, його зупинили, сподіваючись почути  що-небудь цікаве:
- Збреши що-небудь! Який ти парторг, якщо не можеш нас розвеселити, - пристав до нього дід Степан.
- Ніколи мені з вами базікати! В Тоншаєво гас привезли, поспішаю купити, в клубі вже тиждень лампу не запалювали, - сказав парторг і покотив у бік станції. 

Ми розбіглися по будинках, зібрали банки, бідони, каністри, пляшки, умовили конюха запрягти підводу, всілися в неї і відправилися на станцію за гасом.

Було яке наше здивування, коли, від'їхавши кілометра два від стійбища, ми побачили їдучого назустріч парторга. В подиві, почали розпитувати, чому так швидко повернувся.   

- За яким гасом? - безневинно запитав він. - Що, хіба сьогодні дають гас?
- Ти годину тому сказав, що в Тоншаєво привезли гас! - обурилися ми.
- Ви попросили що-небудь збрехати, я  збрехав, - простодушно відповів парторг, і проїхав мимо нас на персональній двоколці. Ми залишилися без гасу.

З тих пір, і по теперішній час, так його і звемо: Бре хун!



Алаверды Виктории Левченя  http://proza.ru/2010/11/15/402