АКРО

Л юбити, кохати, жадати
Я кого ще мита тобі,
М ій принце, я маю віддати?
У час, що завмер в боротьбі
Р имую кохання і зраду
М алюю пастеллю рядки...
Е-maily, коханий, corado,
Т обі надсилаю. Нитки,
А може канати сплітаю
Ю начою вірою в диво
Е ге ж бо, ще й досі літаю
Й ого виглядаючи, в снах...

------------------------------
А ти не знаєш чим твій подих одзоветься
Й ого таїна схована вгорі, в густому смерековім лісі
Р оман ти пишеш відзвуками рим
І ритмом дихання, який корінням - у пралісі.
Н ехай же буде він чарівним і простим…

П алає ватра, спалює думки - такі нікчемностні з учора
А ти звільняєшся, пливеш через віки і бачиш подумки
Й огина світлокого і лицаря-ченця…

------------------------------------
І-ти крізь ніч, крізь буревій і повінь
Н-е чути світу навкруги
О-брушити стіну довкруг любові
К-оритись волі. Вороги...
Е-ге ж, до біса їх, та все ж
Н-ам треба волі!
Т-ому долаємо всі межі меж
І-те, що ми сьогодні кволі
Й безсилі ніби – то для ворогів

Ф-антом зими розвіється поволі
Л-исти таки дійдуть нарешті
І ми відкриєм Силу Волі,
К-отра сховалася в народу рештках

-------------------------------------
C е таки дівчина нівроку
Е ге ж, ліси таких ще час від часу
Н ароджують обіч озер блакитних
І спритних пускають у міста великі
Л ики їх у юрбі одразу бачиш
Г асу, що в реактивних двигунах, палкіший
А рдентний погляд їх з-під довгих вій...

Р оки минають та красу не змити
О дар богів у Шацьких пущах ще живий!
К оли минаєш ти кордон, не мито
І не хабар, а спіле жито волосся до колін
Н а хвиленьку якусь на споглядання даруєш їм - цим
І нвалідам тями у кашкетиках зелених

О Боже, повінь цих очей зелених
Д о сьомої підніме Кундаліні!
А потім стрімко вниз, до ватерліній-
Р уками за повітря зачепись!!!
К ричи хоч криком, хоч зайдись круками
А вона гляне - і ти уже втопився в її очах-озерах...
:)
-------------------------------------
Н а наш вік досить
А там хоч трава вмри...
Т а не всі такі
А рмована Силою
Л юбов перемагає

І народжує
Я снооких стокрилих
W olja їм ім'я...