Ирен

1-ше вересня
Ірина відчинила двері класу, який вона не бачила цілих три місяці. Вона встигла заскучати за вже такими знайомими стінами і всім, щопов’язано з школою. Оскільки вона прийшла швидше аніж повинна була прийти вонавирішила відпочити і насолодитись тишею і спокоєм цього місця. 
Все стояло на своїх місцях. Стільці були акуратно заправлені за парти, які були покрашеними. Персикові занавіски повішані, а напідвіконниках вже стояли квіти. 
Посміхнувшись собі вона пройшла до своєї парти за якою так скучила і за яку вона вже не терпіла сісти. Підійшовши до краника вонавзяла вазу, яка стояла біля нього вона напускала води і поклала троянду,яку вона принесла. щоб привітати свого класного керівника з святом 1-го вересня.Поклавши троянду у воду вона поклала вазу на учительський стіл. Вийнявши стілець з під парти вона сіла. Їй наче полегшало. Нарешті вона опинилась там деїй комфортно і де вона може бути сама собою. Обернувшись назад вона побачила щ епустий стілець на якому повинен був сидіти Діма. Посміхнувшись вона згадала як вони здавали екзамени, а особливо те як він хотів заспокоїти їх знявши сорочку і те як вона відвернулась, а насправді вона так хотіла побачити це видовище. І те як він подобався їй тому що схожий на одного з її улюблених акторів. 
-Було весело.-сама до себе промовили Ірина.
Двері відчинились і на вході в клас вона побачила свою подругу. Не роздумуючи ані минути вона кинулась до неї. Міцно обійнявши її вонавідступила і почала швидко хлопати в лодоні від радості. 
-Аліс,- з посмішкою на обличчі промовила ім’я подруги Ірина. 
-Як ми давно не бачились, Я сумувала. – відповіла Аліса з крихтами суму на обличчі. – Ну розповідай де ти була? І куди зникла на два місяці? 
- Сідай і я все розповім. – заспокоїла її Ірина. Взявшисьза руки вони сіли за одну із парт й Ірина почала розповідати Алісі про те як провела це літо. А воно в неї було чудесним…Через деякий почали сходитись однокласники і вони були раді бачити одне одного. Вдруге Ірина зраділа коли вкласі вона побачила Діму. За літо він так змінився і став ще красивішим ніж на екзаменах три місяці тому назад. Як і все він був стильно одягнений. Але вже цю радість вона не видала, а тільки посміхнулась коли побачила його. Після цього вона повернулась до розмови з Алісою… 
Невдовзі прийшов і їх класний керівник. Всі були раді бачити одне одного. Майже за кожною партою сиділи по троє четверо. А то і більше дітей. Кожен розповідав своє. Ірина рада була бачити всіх своїх однокласників і друзів. Нарешті вона опинилась там де вона потрібна була… 
8:00 ранку.
Всі пройшли на двір де мала відбуватись лінійка. Ірина як і завжди стала поруч з Алісою. Для класної вони вдавали,що уважно слухають привітання директора, завуча й інших учителів. А поки класна не бачила вони шепотілись і сміялись. Недочекавшись кінця церемонії вони пішли до класу де все ще говорили про те, що з ними було влітку. Але самі вони довго не були оскільк ицеремонія швидко закінчилась і всі повернулись до класу. Класна щераз привітала всіх і провела недовгу виховну годину. Вона розпитувала дітей де вони були і як провели ці три місяці. На щастя вона не зачепила Алісу з Іриною. Ну майже.Коли виховна закінчилась вона попросила Ірину знайти вчительку історії. Нічого не сказавши вони піднялись на другий поверх. Коли Ірина завертала за повор то вона випадково наткнулась на лаборанта і ледь не впала. Він встиг підхопити її.Вони обоє завмерли і дивились одне одному у вічі. Ірина відчувала його руку на своїй талії. На мить вона забула де вона і те що він майже її вчитель. Голова приємно закружилась і вона дивилась йому у вічі. Навколо все наче зникло, стало загальним тлом. За мить вона прийшла до тями і все зрозуміла. Ірину обнімав лаборант і їх могли побачити. На її щоці з’явився рум’янець і вона швидко, але легко забрала його руку з своєї талії. Опустивши очі вона вибачилась і швидко пішла до кабінету історії. Їй було соромно й вона не розуміла як це могло статись. Як вона почула лаборант довго не затримався і спустився по сходам.Коли вона була впевнена що його нема вона зупинилась і почекала Алісу. яка йшла позаду. Як вона і думала Аліса вже за декілька секунд була поруч з нею. 
-І що це було? – з захопленням в голосі запитала Аліса.
-Незнаю, - присівши сама до себе сказала Ірина.Розчесавши волосся руками вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, але це недопомогло. Вона хотіла пояснити: -я наче на мить опинилась…наче час зупинився. 
-Можливо це буде здаватись тобі дивним, але помітила, що між вами пролетіла іскра. – присівши поруч з Іриною запевнила Аліса. – Ви б бачили себе. Він так дивився на тебе…наче…не знаю…наче ще мить і він поцілував би тебе. – закінчивши Аліса сама не вірила в те що сказала. 
-Мар’яна Петрівна просила нас знайти Оксану Іванівну. -піднявшись сказала Ірина і швидко попрямувала до її кабінету. Вона переконувала себе що їй здалось і все це робота її фантазії... 
Ірина надпила лате і поставила чашку на стіл.
-Ірина вибач, що повертаюсь до цього, але я ніяк не можу забути те як він подивився на тебе. Він чи хотів щось тобі сказати чи ще щось,Я просто не розумію його поведінки? Він чкурнув звідти наче чогось боявся – Аліса розмовляла сама зсобою намагаючись зрозуміти те що вона бачила,але думки вона висловлювала вголос. 
- Тобі це здалось,-з іронією в голосі відповіла Ірина нароздуми Аліси. – Він тікав від мене.
- Не говори дурниць. – швидко виправила її Аліса.– До того ж ти красуня. – додала вона.
Ірина тільки слабо посміхнулась подрузі. Видавати те щойого поведінка здалась і їй дивною вона не хотіла. Вона не хотіла нічого знати щодо цього випадку. Хоч їй нічого не було зрозумілим, але вона воліла нечіпати це. Так їй підказував розум. а от серце говорило навпаки. Ірина нехотіла його слухати оскільки здогадувалась, що це неправильно. Опустивши очі вона все ще прокручувала в голові те що сталось в школі…і які почуття вона мала коли зустрілась з ним поглядом. Те як він тримав свою руку на її талії і як на мить все зупинилось. А все навколо стало одноманітним і навіть непомітним.Наче були тільки вони двоє…на цілому світі. Від цих спогадів їй стало тепліше і вона піймала себе на думці, що не проти опинитись на тому місці щераз і знов пережити цей момент. Її повернула до реальності Аліса, яка хлопала її полодоні. 
-Дивись, - показала вона поглядом позаду Ірини. – хто прийшов. Сьогодні здається сама доля вас зводить. 
Обернувшись Ірина побачила через два столики лаборанта.На мить завмерши вона швидко повернулась до подруги. Це злякало її, а особливо слова подруги. 
-Ми йдемо звідси. – швидко випалила Ірина взявши сумочку.Вона нервово відчинила її і почала шукати гаманець, щоб розплатитись. Аліса зупинила її: 
-Заспокойся, все гаразд. – тихо і впевнено переконувала її подруга. – Не потрібно подавати вигляду, що щось не так. – коли Аліса переконалась, що з Іриною все гаразд вона замовила ще дві чашки лате і десерт.Вона хотіла переконатись,що її здогади правильні хоча б частково і погляд щось значив. Якщо не для Ірини то точно для нього…Це забавляло її тому вона вирішила поспостерігати за його поведінкою. 
Навчання
Повернувши ключ в замку вона вийняла його і ввійшла в клас. Як і вчора вона прийшла першою тому клас був ще порожнім і таким тихим.Це радувало її. Ввімкнувши світло вона пройшла до своєї парти. Поставивши рюкзак на парту Ірина почала виймати все необхідне, що попросили принести їх насьогодні. На щастя потрібно було не багато:кілька зошитів, щоденник ну і пенал. Виклавши все вона сіла за парту.Відчуття того, що вона наче вдома радувало її й Ірина сумнівалась, що хтось може зіпсувати їй такий прекрасний настрій. Заплющивши очі вона поклала головуна парту, щоб ще відпочити поки не прийде решта класу. Але як вона і думала що відпочити їй не вдасця. Вже за декілька хвилин двері класу відчинились і вонапочула голос Діми. 
-Привіт. – з веселим голосом привітався він. Кинувши рюкзак на стілець він зняв з себе кофту і повісив її на вішак. 
-І тобі привіт. – відкликнулась Ірина повернувшись до нього.Вона була рада бачити Діму за яким так скучила. Їй не терпілось знов відчути аромат його парфум, заглянути у вічі,знов почути його голос. Вона з нетерпінням чекала того дня коли врешті-решт побачить його і тепер вона була рада цій миті. Нічого більше не сказавши вона знов прилягла на парту, але тепер вона заплющуючи очі згадувала усмішку на його обличчі... 
-Ірина ти йдеш чи як? – запитала її Аліса, яка стояла вже в дверях класу. Вона була знервована,а на її обличчі можна було розгледіти нетерпіння.
-Іду, - швидко відмовили вона. – тільки гроші візьму. –взявши рюкзак вона почала шукати гаманець. Взявши його Ірина поспішила приєднатись до Аліси. Підбігши вона тільки посміхнулась і пішла до столової.Прийшовши вони пішли взяти обід. Заплативши Ірина обернувшись побачила, що нема вільних місць. Зітхнувши вона повісила на обличчя посмішку і з гордо піднятою головою підійшла до Діми, який сидів разом з своїм другом Віктором і про щось захопливо розмовляв. 
- Привіт щераз, - з посмішкою привіталась Ірина. – Можна ми з Алісою присядемо тут оскільки вільних місць вже немає. 
- Звичайно. – погодився Віктор показавши на вільні стільці. Він був радий бачити Ірину після канікул, а ще більше він був радий Алісі, яка на привеликий жаль не помічала його хоч він і був популярним серед дівчат. Йому це подобалось. Аліса не була як звичайні дівчата, вона була неприступною. Ірина бачила це,тому, намагалась допомогти йому, але привернути увагу Аліси було не так легко як здавалось наперший погляд. Аліса швидко зрозуміла наміри своєї подруги хоч і неподала виду. З посмішкою на обличчі вона сіла поруч з Віктором і поставил апіднос на стіл. 
-Дивіться хто сидить неподалік від нас. – поглядом показав Діма за спину Ірини і вона повернулась, щоб побачити, що привернуло увагу іі однокласника. Але зустрівшись поглядом з Алісою вона зрозуміла, що це буде щось, що…Обернувшись вона побачила через декілька столиків від них лаборанта. Це спантиличело її і вона швидко обернулась, але вона відчувала що щось манило її і вона сама того не усвідомлюючи знов повернулась до нього. 
Він сидів сам за столом і пив сік. Навіть неозброєним оком можна було побачити те, що він про щось задумався. Поглядом він свердлив столик водивши пальцем по краю стакана. Подих був спокійним, навіть він показував те, що голову лаборанта щось заполонило і він ніяк не міг це викинути. Ірина вже почала уявляти як підійде до нього і покладе руку йому на плече, те яка на дотик його сорочка, його персикова шкіра здавалась їй ніжною і м’якою. Заплющивши очі вона згадала вчорашній випадок і…аромат його парфум. Від нього йшов аромат свіжості, моря, природи. Аромат обгортав її і вона не могла вирватись з полону мрій і бажань. Їй здавалось, що вона зараз підніметься і піде. Її манив не тільки його аромат,а й…він сам. 
-Ірин, - почула вона голос Діми. – він дивиться прямо на нас. 
-Що? . не зрозумівши що він сказав вона перепитала. Ірина зрозуміла, що він дивиться прямо їй увічі, він спостерігає за нею. Зігнувши губи в ледь помітній посмішці вона привіталась з ним і повернулась до решти. Повернувшись до компанії вона помітила дивні погляди в яких був і докір, й іронія, і здивування. Мило посміхнувшись вона відкрила сік і засунувши трубочку надпила з нього. Їй хотілось повернутись, але вона відчувала на собі погляди і не тільки Аліси,Дімий Віктора, а й його. Ірина зрозуміла що з нею щось не так. Чому раптом їй захотілось подивитись йому у вічі,підійти? Це лякало і манило. Вона хотіла дізнатись чому так реагує в його присутності. 
-Чому він на тебе так дивиться? – поцікавився Діма.
Ірина не знала що відповісти тому просто мовчала і думала про нього і про його погляд. Подивившись на годинник вона встала і попрощавшись з усіма пішла до класу. Вона відчувала, що хтось іде за нею тому випадково побачила, що це Діма. Призупинившись вона почекала його. Підійшовши він легкообійняв її за талію промовивши: 
-Я вирішив залишити Алісу з Віктором, щоб не заважати спілкуванню. 
Він теж прекрасно знав про вподобання свого друга тож частенько жартував над тим, що вони гарна пара. На що Віктор відповідав, що Ірина з  Дімом схожі. 
Повернувшись до класу ми швидко підготувались донаступного уроку. З перерви залишалось ще три хвилини коли вона побачила як Аліса йде до мене. 
-Ти ще за це поплатишся. – сердито промовила вона. Ірин апрекрасно знала,що це не були погрози тому вона не втрималась від сміху. 
-Ну Ірин молись. – попередила Аліса. Її зупинив дзвінок і вона встала. Обернувшись вона ще раз подивилась на Віктора. Ірина не встоявши повернулась до Діми, підійшовши поближче  прошепотіла йому на вухо: 
-Здається спілкування пішло їм тільки на користь.
-Угу. – швидко погодився Діма з словами Ірини. Почувши кроки вчительки історії вони стали рівно і почали чекати поки вона прийде. 
Поклавши речі на стілець вона стала перед класом і привіталась, після чого дозволила сісти на місця.